Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нічого собі невеликий лайнер! Як на мене, так двійник Титаніка - громадина, що гордо височіла над водою, була неосяжних розмірів. І скрізь люди, багато людей, у темно - синіх костюмах, бронежилетах і зі справжніми автоматами напереваги. Проходячи повз них під руку з Лексом, я почувалася, м'яко кажучи, незатишно, від чіпких уважних поглядів.
- Не смикайся! Поводься природно! Це всього лише охорона.
- Усього лише?! - очманіла я. - Тут, що світова зустріч президентів усіх країн?
- Якось так! - усміхнувся Лекс. - Але жодного офіційного президента ти тут не побачиш.
Перед входом нас добряче перевірили, щоправда, цілком цивілізовано, завдяки спеціально призначеній для цього техніці. Айфон у Лекса відібрали, свій я залишила в готелі. На мій здивований погляд, блакитноокий пояснив, що це запобіжні заходи. Та й фотографувати на прийомі було заборонено. З таким я стикалася вперше! З батьком доводилося відвідувати різні заходи, де були присутні багаті бізнесмени, але там охорона була простішою.
Два охоронці з незмінними автоматами, немов під конвоєм, провели нас на верхню палубу, де, власне, і відбувався прийом. І тільки тут я змогла зітхнути з полегшенням, впізнаючи більш-менш звичну обстановку. Все ті ж дядьки, в нечувано дорогих костюмах, і все ті ж тітки, від великої кількості коштовностей на яких рябіло в очах. Далі пішов звичайний сценарій - стримані знайомства, ввічливі посмішки, розмови ні про що і назад по колу.
Десь за годину-другу Лекс, вибачившись, відійшов, а я попрямувала до бару, з наміром перевести дух, ну і випити чогось міцнішого за шампанське.
- Джин, будь ласка! - попросила я в бармена.
- Можливо його не буде? - мимоволі слух вловив репліку рідною мовою.
З огляду на те, що тут майже усі розмовляли англійською, я з цікавістю почала прислухатися до розмови двох дівчат.
- Буде! - впевнено вимовила шатенка, яка сиділа спиною до мене, на відстані близько десяти метрів. - Сумніваюся, що господар вечора проігнорує своїх гостей. Якось некультурно виглядатиме!
- Мені здається, що йому начхати, який це матиме вигляд! Те, що я чула про Вазіліса Мілонаса, не входить у загальноприйняте поняття "цивілізованість".
- Схоже, у нього свої пріоритети! Дивись..., - пожвавилася шатенка, - ось і він!
Я з цікавістю простежила погляд шатенки і обімліла... Влад!
Серце пропустило удар... завмерло... навколишній світ перестав існувати! Заморожена в статую від потрясіння, я стояла та жадібно дивилася на давно забуті, але так і не стерті з пам'яті улюблені риси обличчя. По тілу повільно, народжуючись у районі живота, поповзла солодка ейфорія, блокуючи будь-який прояв мозкової діяльності. Як же я скучила за ним!
Звісно, така пильна увага до своєї персони не залишилася непоміченою. Неймовірно сріблясті очі кинулися до мене. Минуле з теперішнім змішалося! Той самий байдужий погляд, як і під час нашої першої зустрічі, оцінююче пройшовся фігурою... обличчям та безпристрасно впився в очі. Ні тіні впізнавання! Лише злегка піднята брова натякала на легке здивування від мого неадекватного ступору. Явно не знайшовши для себе нічого цікавого, він втратив будь-який інтерес та спокійно відвернувся. Розрив зорового контакту вивів мене зі стану анабіозу та, тієї ж миті, всі звуки величезного залу обухом вдарили по голові. Серце забилося в потроєному темпі, мозок готовий був вибухнути від величезної кількості запитань, які не до кінця сформувалися.
Насилу відірвавши погляд, я схопила склянку з джином, послужливо подану барменом, та залпом випила. Руки дрібно тремтіли.
- Лізо, ходімо, я тебе з деким познайомлю! - поруч з'явився Лекс та, схопивши мене за лікоть, потягнув уперед.
Опиратися не було сил, але, коли до мене дійшло, куди ми прямуємо, я застигла соляним стовпом. Запідозривши недобре, блакитноокий уважно подивився на мене. Не знаю, який я мала вигляд, але його проняло.
- Ти чого? - за всього бажання не могла йому відповісти, перебуваючи в шоковому стані.
- Гаразд, йдемо, подихаєш свіжим повітрям! - змилостивився Лекс.
Дедалі далі віддаляючись від примари минулого, мене дедалі більше починало трусити. Потрібен перепочинок! Але не для того, щоб привести думки до ладу. Потрібно було знати, що, чорт забирай, відбувається?!
Відійшовши на пристойну відстань, де ми були ізольовані від людей, я вчепилася руками в поручні та жадібно почала ковтати свіже повітря, намагаючись заспокоїтися.
- Лізо, що трапилося? - Лекс випробовувально дивився на мене, - Чому ти в такому стані? Що тебе так вивело з себе?
- А ти не знаєш?! - не витримавши, прокричала я.
Весь хиткий контроль знесло ураганом емоцій, що вирували в мені. Благо, шум моря та музика заглушали крики.
- Ти це спеціально зробив? Навіщо? - я вже не могла зупинити потік абсурдних запитань. - Познущатися? Я не вірю в такий збіг! Як ти дізнався? Адже він помер?! Його більше немає. Чому він тут? Як він може бути тут? Адже він звичайна людина - я відчуваю це! Для чого ти мене сюди... - відчутний ляпас змусив замовкнути.
- Вгамуйся! - на обличчі блакитноокого застигло повне здивування. - Ти можеш нормально пояснити, що сталося?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь пекло, Валерія Дражинська», після закриття браузера.