Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Я не розумію! - тихо прошепотіла я.

Істерика пішла, залишивши за собою каламутний осад.

- Просто! Скажи! Мені! - Лекс чітко вимовив кожне слово.

Зараз мені було реально наплювати, хто стояв переді мною - друг чи ворог. Я вже не бачила сенсу, та й не могла тримати все в собі. Мені потрібні відповіді!

- Той чоловік, до якого ти мене щойно вів знайомитися... він... той, із ким я тебе переплутала в клубі... чи не той... але схожий як дві краплі води...

Моя недовга розповідь була плутаною та зім'ятою, але Лекс усе зрозумів.

- Маячня! - приголомшено видав він. - Ти впевнена?

- Більш ніж!

Якщо Лекс і грав у невігластво, то дуже реалістично. Оскар не просто плакав, він ридав за ним!

- Я розумію твою недовіру, але я тут ніяким боком, - блін, ну неможливо так натурально брехати, - Мілонас пересічний замкнутий мільярдер. Людина. Мені доводилося кілька разів із ним стикатися, визнаю, таргани в голові присутні, але він не може бути тим, ким ти хочеш його бачити. Я впевнений! Просто схожий. У цьому світі зустрічаються люди з однаковою зовнішністю.

- Але не настільки ж!

- А ти придивись уважніше. Упевнений, знайдеш багато відмінностей.

- Ага! Знайди десять відмінностей?! Знущаєшся?

- Аж ніяк! Мені здається, що тебе просто зациклило.

- Я хочу піти звідси, - дала я волю секундній слабкості.

- Як хочеш! Стрибай, - махнув головою в низ, - Вплав, десь години за чотири доберешся до суші. Адже ми в морі. Ти забула?

- Лексе, ти мені нічого не хочеш розповісти? - остання спроба.

- Ні! І досить мене підозрювати у всіх смертних гріхах, це реально вже починає напружувати, - втомлено сказав він, прямуючи в бік відпочивальників, - Ходімо, Лізо.

- Ти йди, я недовго побуду тут.

Я заплющила очі, перед уявним поглядом одразу ж виник Влад, наче й не було цього кошмарного року. Колись я мріяла побачити його в костюмі на подібній вечірці, реальність перевершила всі мої сподівання, виглядав він неперевершено. А чи він це? Серце, довіряючи очам, кричало - так. Розум, ґрунтуючись на логіці, був упевнений, що ні. А ось сумбур у голові, від ситуації, що склалася, наполегливо ігнорував надію, що зароджувалася. Ну що ж, буду сподіватися, що я вже не та шалено закохана дурепа. Із твердим наміром у разі чого раз і назавжди розпрощатися з минулим, я зібрала в кулак залишки волі та пішла за Лексом.