Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проходячи до кімнати, я вже заздалегідь знала, що ця розмова мені не сподобається. Мама виглядала рішуче, аж занадто, щоб ми зараз могли спокійно поспілкуватись. Вона вказала мені на крісло, сама влаштувалась на дивані поруч з татом. Батько на мене не дивився, він щось читав в телефоні, явно намагаючись відсторонитись від розмови – і отримав за це від дружини ліктем під ребра. Зашипів невдоволено, тоді зиркнув на мене і проговорив:
– Це недобре, що ти не відповідаєш на дзвінки, Любаво. Ми ж хвилюємось.
– Я геть не здуріла, – підхопила мама, – коли ти ніяк не реагувала! Невже ти не розумієш, що так не можна? Я собі чого тільки не вигадала вже!..
– Ти знала, де я була, – мені знадобились всі зусилля.
– По-перше, я не могла бути впевнена, – видихнула мама, – що ти саме в театрі. По-друге, уже так пізно! Що ти там робила? Знов крутилась зі своїм тим хлопцем? Він доведе тебе до гріха…
– Та до якого гріха, мам?! – обурилась я. – Про що таке ти взагалі кажеш? Свят просто проводив зйомку театральної вистави, фотосесію для акторів. Нормальних акторів, у нас, в Садовського, це навіть не якась приватна ініціатива, де тебе могло б налякати місце. Ніхто б мене там не зачепив! А я маю вільний час зараз, навчання уже закінчилось, до вступу поки далеко. Як я визначусь, куди вступати, коли я навіть не знаю, чим хочу займатись? Мені треба різне спробувати!
– Ми вже з тобою розмовляли про твій майбутній вступ, і жодну нормальну професію ти без вищої освіти не спробуєш. Але це все марна розмова.
– Чому? Я могла б походити по університетах, записатись на якісь додаткові курси і…
– Завтра ми їдемо на дачу, – заявила мама. – Там трохи все втрясеться, а потім вже думатимеш на рахунок вступу.
Хоч мама вже заїкалась про це, я сподівалась, що тему все-таки закрито. Тож зараз, коли вона знов заїкнулась про поїздку, мені аж вити захотілось. Вона що, знущається? Яка в дідька дача?! Це точно не те місце, яке потрібне мені перед вступом!
– Я нікуди не поїду, – прошипіла я. – Я доросла людина.
– Поїдеш.
– Мам, ні!
– Я, сказала, поїдеш! – мама зірвалась з місця. – Прочистиш на свіжому повітрі мізки від того Свята, доки він геть тебе не зіпсував! Хто його зна, куди тебе цей хлопець потім втягне, я не хочу витягати свою доньку звідкись з в’язниці…
Я зашарілась.
– Що ти таке кажеш! Хіба я колись…
– Ти раніше і на дзвінки відповідала завжди! Я до батьків ставилась з куди більшою повагою, а зараз що я маю думати? Ні, Любаво, справа вирішена. Їдемо завтра зранку, і це не обговорюється, – заявила мама, уже не вимагаючи в цій сварці татової підтримки. – Твої речі майже всі я вже зібрала, наші також, того це багато часу не займе.
Я схопилась на ноги, обурена до краю.
– Як ти могла? Це ж особисте! Ти що, рилась у моїх речах?! – прошипіла я, забувши себе від гніву. – Мам! Ну як так можна!
– Я просто про тебе дбаю, – відрізала матір. – І зроблю все, що потрібно, аби ти була щасливою і не влізла ні в які неприємності. Якщо ти не цінуєш турботу… Це мине з часом, коли ти подорослішаєш!
– Не хочу я дорослішати! Я й так самостійна доросла людина, яку ти волочиш силоміць на ту трикляту дачу! Ти прекрасно знаєш, що я її ненавиджу, що я не хочу там бути, але ж тобі плювати, ти просто вирішила і диктуєш мені свої умови, от!
– Не кричи на матір! – нарешті втрутився батько. – Припини, Любаво! Світ не зупиниться, якщо ти кілька днів побудеш на природі і допоможеш нам по господарству. Раніше тобі це навіть подобалось!
– Коли, в п’ять років?!
– Припини істерику!
– Це не в мене істерика, це у вас щось не так з головою, – прошипіла я. – Це ви подуріли, вважаючи мене малою дитиною, яка ні на що не здатна! А я доросла самостійна людина, у якої, який жах, можуть бути власні бажання… Як же я могла, правда?!
– Любаво…
Мама спробувала пом’якшити тон, але я не бажала того слухати. Якщо мені все одно завтра вирушати на дачу, то хай і їм також через це буде максимально некомфортно, а не мені одній. Нехай відчувають себе не в своїй тарілці.
Я не дозволю просто ламати себе, а потом ще й за мій рахунок почуватись добре, мов ті рятівники, що таки змогли порятувати доньку від поганого впливу жахливого хлопця!
Уже опинившись у себе в кімнаті, я усвідомила, наскільки ж безсила. Вони справді відвезуть мене завтра на ту кляту дачу… У мене на телефоні батарея сідає, а мама вже кудись поділа зарядку. Напевне, впакувала у сумки.
Та нікому писати я не хотіла. Зрештою, досить вішати на Свята свої проблеми, він і так багато в чому мені допоміг. А головне, дозволив відчути себе справжньою, вільною… А тепер цю свободу відбирала та, кому я довіряла найбільше. Мама.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем», після закриття браузера.