Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

— Гадаю, мені дійсно краще піти зараз спати, — голос Ерзебетти ледь помітно тремтить. Вона обережно оминає стіл у відчайдушній спробі збільшити дистанцію між нами та вберегти останні крихти здорового глузду. — На добраніч.

Я мовчу, очікуючи на її подальші дії. Розвертається і йде геть. Її розчарування лоскоче десь глибоко в грудях. Вона хоче більшого, та чи варто їй це давати? Скільки невтамованої пристрасті — не до неї — вона здатна витримати?

Клацають двері покоїв.

Цікавий збіг — вона обрала ту саму кімнату, яку свого часу вподобала її родичка. Покої, які первісно були обставлена за її смаком. Обидві Ерзебетти настільки схожі, що іноді я не можу позбутися відчуття, наче не ця, а та, інша все-таки відгукнулась на мій відчайдушний поклик крізь час, переродилась і нарешті повернулася до мене.

Але кому, як не мені, знати, що це неможливо? 

Та Ерзебетта знала собі ціну — настільки високу, що ані мого кохання, ані всіх моїх статків виявилося недостатньо, щоб її уплатити. Прагнення здобути прихильність цієї жінки зробило мене тим, ким я став за життя. Її ж загибель позбавила сенсу всі мої досягнення. Неможливо без незворотніх наслідків повернути людину, яка не хоче повертатись. Та Ерзебетта згордувала моїм коханням. І тому вирішила за краще піти засвіти — туди, де я ніколи вже до неї не дотягнуся.

Ця Ерзебетта так схожа на неї — і зовсім інша водночас. Вродлива, розумна, чуйна і хоробра… До безрозсудства хоробра дівчинка, якій не пощастило відчути до мене, самопроклятого мерця, дещо більше, ніж бажання якнайшвидше опинитись якнайдалі.

І це боляче. 

Дарма, що помер, все одно боляче. 

Надто легко піддатись омані та побачити в ній тінь її родички. Відповісти на почуття цієї Ерзебетти, вбачаючи в ній ту. Це було б нечесно стосовно них обох.

Але як же спокусливо...

Опускаю погляд на чашку з чаєм перед собою. Поверхня напою вже вкрилася тонкою скоринкою криги.

Та Ерзебетта приймала як належне все, чим я намагався їй догодити. Ця Ерзебетта ніби спокутує байдужість своєї далекої родички й готова на все, щоб догодити мені.

Чи справді на все?..

Не слід про це думати. Надто легко втратити контроль і взяти значно більше, ніж запропоновано. Ба, навіть на те, що вже взяв, я не маю права. Просто так склалися обставини, що мені довелося втрутитися, а ідеалістична наївна дівчинка вбила собі в голову, що відтепер вона — моя боржниця.

І ця клята печатка…

Вистачило ж Ріку нахабства без відома Ерзебетти зняти з неї шлюбну обітницю до загиблого чоловіка. Хоча, можливо, це була така витончена помста? Зі мною та Ерзебетта хоча б підтримувала видимість чогось схожого на стосунки, адже хоча б дозволяла обожнювати себе, а йому ж одразу відкоша дала, ще й прилюдно. Цей пройдисвіт напевно помітив неймовірну схожість. Бачити її в обіймах іншого — для мене вже занадто. Жодні нагадування собі про те, що це інша Ерзебетта не допомогли б, і наслідки напевно виявилися б непередбачуваними.

Хоча ж сам не кращий за того бабія. Позначити нареченою одну, коли досі кохаєш іншу, хоч і дуже схожу жінку… Негідно.

Та вже як є.

Можна ж було обмежитися печаткою інтересу, як це зробив Рік, але… Піддався почуттям, занадто яскраво уявив на місці цієї Ерзебетти — ту.

Ледве вгамувавши бажання розтрощити кляту чашку, я встаю з крісла. Крізь віконні шибки навпроти вже видно небо, що потроху починає сіріти.

Коли ти привид — час летить непомітно. Хвилини зливаються в години, а ті, своєю чергою, проносяться повз тебе стрімким потоком днів, місяців, років…

Рухом пальців змушую чашки пурхнути на тацю разом з чайником. Відправляю всю цю конструкцію вниз, до кухні.

Та Ерзебетта уникала побутових справ. Та й навіщо їй це, якщо в домі є прислуга? І я — в тому числі. Її завжди забавляло моє вміння мити посуд дистанційно. 

Ця Ерзебетта… Хазяйновита. Охайна. Не цурається побуту. І загалом все ж має лагідніший характер. Послужити цій Ерзебетті якось навіть… Приємно. Да і що значить — послужити? Суто маленька зручність самотнього магівського життя і некромантського посмертя, тільки й усього.

Доки справа робиться, я заплющую очі та власною душею вловлюю шурхіт механізму, який доноситься знизу. Виконавець бажань…

Першу жертву він вже отримав. Тіло вбитого поблизу покидька. Його напевно шукатимуть, але якщо — або коли — правда випливе назовні, хто зможе притягнути до відповідальності привида? Хотів би я на це подивитися. Хіба що Астард може за це взятися. Та це малоймовірно, хоч він все ще живий, але давно про мене вже не згадує. А прикро, його жаль і гіркота вносили приємне різноманіття у вловлювані мною почуття решти живих.

Для виконання закладеного мною в механізм бажання Виконавець вимагає ще два життя. Спійманий у пастку мисливець і добровільна жертва. Хто ними виявиться?

Час покаже.

Або ні.

Не впевнений, що вже хочу цього. Точніше... Давно вже байдуже.

Груди раптом розпирає від напливу сил. Чужі думки про мене — настільки сильні та емоційно насичені, що голова йде обертом — хоч і дивно казати це про того, хто давно вже мертвий.

Визначити джерело цих емоцій нескладно. Між нами лише два десятки кроків та одна стіна.

Від усвідомлення того, які це емоції — починаю вагатись. Хоч і знаю про її почуття, настільки приховані, що вона сама все ще воліє їх не визнавати… Але відчувати їх прямо зараз у свій бік, настільки близько, такі палкі та нестримні — незвично і… 

Приємно.

Хвилююче.

Хочеться відповісти.

Як вмію. Як зможу в поточній формі.

До нестями хочеться відповісти. Бути поруч. Впевнитись в наявності почуттів у її — не її — очах.

Я звик до самотності, але тільки зараз відчуваю, наскільки вона мені набридла.