Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

І ось, коли засяяли сутінкові фарби зорі, а потім оксамитова темрява охопила селище, у справу пішли бенгальські вогні, чарівні блискучі свічки. Підготовлений заздалегідь Кресс жонглював смолоскипами, з яких летіли іскри на захват глядачів.

І ось здійнялися в небо липкі, яскраво плескаті кольорові вогні, примарно освітлюючи листя дерев і захоплені обличчя. Це Ферроль запустив салюти.

Потім пішли в справу шутихи та ракети, що блискавично розрізали нічне небо. При запуску кожної ракети натовп ахав і кричав.

Далі Ферроль показав усе своє мистецтво: в небі літали вогнисті метелики з жар-птицями, срібні стріли і блискучі списи, що вертикально падали, спритні вогняні дракони і крилаті біло-жовтогарячі коні.

Ті, що бенкетували, юрмилися на пустирі, тицяючи пальцями в небо, свистіли і аплодували.

Під час салютів м'яко під'їхав і застиг, зафурчавши, довгий сріблястий відкритий автомобіль – велика рідкість на острові.

 Його одразу обступили хлопчаки та інші роззяви. За кермом сидів шофер у шкіряному комбінезоні у захисних окулярах.

 З автомобіля зійшло троє чоловіків похмурого вигляду, двоє були в однакових темно-синіх костюмах і капелюхах, лише третій хизувався в кремовому.

Задерши голову, не звертаючи уваги на притихлий натовп, чоловік в кремовому костюмі, притримуючи капелюх, дивився на салюти, а потім повільно зааплодував, причому оплесками вибухнули усі.

– Сам Рекастер приїхав! - промовила Боніфація, що стояла поряд з Харитою, звертаючись більше до Юста.

- А хто він, цей Рекастер? – механічно спитала Харита.

- О, ви не знаєте, люба Харито? Свята простота... Та це один із найнебезпечніших і водночас важливих людей в окрузі!

Ватек неквапом, насупившись, підійшов до компанії Рекастера, потиснув руки і щось сказав.

Рекастер вийняв годинника на золотому ланцюжку, щось поважно відповідав.

Нарешті програма вогненних чудес на небі була закінчена, Ватек усіх повернув за стіл. Знайшлося місце і для Рекастера та його компанії, причому Ватеку довелося прогнати з-за столу якихось найбідніших рибалок. Пішов і Томас Вільсон, пославшись на втому, але видно було, що присутність прибулих йому неприємна.

Рекастер сухо привітав, поблажливо посміхаючись, Боніфацію та Юста.

Боніфація Дорлент усміхалася, наче її ощасливили на все життя. По її поведінці було видно, що вона добре випила.

 Вона встала і сказала голосно:

- Любі гості! Така честь – вас так багато і всі такі значні люди! Думаю, вам усім сподобався салют? То давайте вип'ємо...

Вона зробила паузу, поки Юст наливав їй вина у келих.

- За казкового чарівника, майстра Клауса Ферроля! Це я його наймала! Майстру ура!

- Ура!

Усі підхопили цей тост, заклацали кухлі, задзвеніли келихи.

Харита помітила, що всі випили, включаючи нових гостей, і лише один Рекастер лише пригубив чарку.

А потім встав поважний Ватек і сказав:

- Хай пан піротехнік вип'є!

Ферроль, що щойно підійшов, зайняв місце поряд з Харитою, відклав страву, і налив собі на денце вина.

- Більше, більше… Ну що це для чоловіка, - зашумів Ватек, і всі його підтримали. Гості в темних костюмах і капелюхах блищали очима в напівтемряві, освітленій жовтими ліхтарями.

- Мені ще збиратися і повертатися додому, - примирливо сказав Ферроль.

- Він не п'є так багато, - голосно сказала Харита і одразу відчула на собі погляд Рекастера.

Вона глянула в його очі і злякалася. У них не було нічого людського! Здавалося, це зіниці самого диявола!

 Її навіть віджахнуло, холодок пробіг по шкірі.

У цей час Ватек та його наближені провокували Ферроля.

- Нічого страшного! Ви маєте випити за нас, за рибалок! Наповніть усі келихи! Всі! Що ж ви, пане Ферроль? Ви не з нами? Чи не поважаєте рибалок?

Ферроль мовчки підняв келих і випив вино. Трохи відпила і Харита.

З незадоволенням спостерігав Ферроль, як його кубок знову наповнюється.

- Ах, дорогі друзі, ця чаша для мене вже зайва!

- Ну, не хоче, навіщо примушувати! – почувся голос Юстина.

І раптом пролунав голос Боніфації.

- Він не п'є, бо чаклує. І вона… теж… Вона – особливо! А потім у нас риба не ловиться!

Ватек підхопив:

- Так, до речі, люба Харито, розкажіть нам, що за диво - квіти ви вирощуєте?

- Не про вас ці квіти, - раптом сказала Харита і запанувала тиша.

Ферроль відразу підвівся.

- Це не так, панове, - сказав він усміхаючись у бороду. – Все у нас просто. Жодного чаклунства, одна наука. А щодо квітів, то кожен має право на якісь сімейні таємниці.

- Таємниця? Від кого і що ви таїте? Що можна таїти від народу? – сказала Боніфація.