Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
33
Аня першою вийшла з університету, поки друзі повільно пленталися слідом. Вона зрозуміла, що погрози Руслана - не порожні слова, коли на парковці побачила до болю знайому Тойоту. Поруч із нею - двоє хлопців, дивлячись на яких, зупинялося серце.
Бігти було марно, та й занадто пізно. Той, кого вона ненавиділа понад усе, махнув рукою, закликаючи підійти. Одного разу її зустрічі з колишнім хлопцем Андрієм судилося статися.
- Аню, ти чого? - запитав Коля, мало не збивши її з ніг, коли вона раптово зупинилася на верхній сходинці.
- Ви йдіть, я наздожену.
Вона рушила в бік машини, чим викликала багато непотрібних запитань.
- Хто це з ним? - Влад роздивлявся підозрілого незнайомця поруч із Русланом. Без пояснень починав здогадуватися.
Відповісти поспішила Лєра:
- Судячи з фотографій, її колишній. То ми йдемо?
- Не поспішай, сестричко.
Ані не терпілося висловити все, що накипіло за останні місяці, і просто піти. Вона розуміла, що колись Руслан розповість найкращому другові, де і за яких обставин вони бачилися. Її співучасть у деяких каламутних справах відтягнула момент, але не допомогла уникнути його.
Вона зупинилася за кілька метрів від них і глянула на колишнього. Все той самий самозакоханий козел. Трохи вищий за неї, русяве волосся, легка щетина і цигарка в зубах. Від такого поєднання її починало нудити.
- Що ти тут робиш?
- Я ж казав, що скрізь тебе знайду, - вишкірився Андрій. - Поїхали.
- Якщо нічого важливого, я піду, - вона зробила крок назад.
Андрій схопив її за руку і притиснув до себе:
- Слухай, мала, в мене через тебе проблеми. Якщо ти їх сьогодні не вирішиш, я не знаю, що я з тобою зроблю...
- Все, що міг, ти вже зробив! - прошипіла вона і вирвалася. - А отримуєш за діло!
Він нервово поправив джинсову куртку і виплюнув цигарку.
- Коротше так, мене це не хвилює. Поїдеш зі мною і скажеш, що ми з тобою посварилися, ти образилася, а це все наклеп...
- Це ж неправда! - обурилася Аня. - І люди вірять, раз ти приїхати спромігся. Як мило.
- Не змушуй мене йти на крайні заходи, - гарчав він. - Твоя мамка зганьбила мене, при тому, що вона далеко. Я теж на багато чого здатен, тож не дай їй розчаруватися в доньці.
- Я її ні про що не просила. Вона сама про все здогадалася. По моєму, бляха, обличчю, на якому не було живого місця!
В її очах з'явилися сльози, чого він, звісно ж, не помічав. На все піде, лише б домогтися своїх цілей; за це вона ненавиділа його ще сильніше.
- Я не відстану, поки ти не повернеш усе, як було, - рішуче кинув він.
Мізками Аня розуміла, що потрібно йти, поки її насильно не заштовхали в машину. Він може. Для моральної підтримки ще й дружка свого притягнув, котрий сидів на капоті машини й покурював одну за другою.
- Якісь проблеми? - почувся голос Влада.
Аня обернулася і побачила його зовсім поруч, слідом підходив Коля, а Лєра зупинилася за кілька кроків від них.
- У неї - так, - з огидою відповів Андрій і глянув на колишню.
- Тоді я її забираю, - Влад подарував йому ненависну посмішку і поклав руку Ані на плече. - Забудь, зрозумів?
Він міцніше притиснув її до себе і просто повів. Дорогою демонстративно поцілував у маківку, знаючи, що за ними спостерігають.
У його міцних обіймах Аня також не могла отямитися. Думками була біля машини й насилу вдавалася в цирк, що так старанно розігрував Влад.
Їм вдалося пройти всього кілька метрів, як пролунав голос Андрія:
- Якщо ти зараз підеш - твої фотки розлетяться через весь інтернет! Особливо до мамки дійде, нехай знає, яка в неї слухняна донька.
Аня раптом захотіла повернутися, поставити свої умови або хоч якось вплинути на нього, тому намагалася вирвати свою долоню з рук Влада, але все марно.
- Пусти, - благала вона.
Влад не чув і вів її далі. Вона сповільнила крок, її ледь не тягнули подалі від цих сумнівних типів.
- Ти зробила свій вибір! - знову закричав Андрій. - Чекай.
Тоді вже не витримав Влад. Відпустив Аню і повернувся.
- Ти догрався! - прошипів він і знайшов очима найкращого друга, - Колян! - вказав у бік машини, і той усе зрозумів.
Це був заклик до дії.
Влад кинувся до Андрія.
- Тебе, бляха, не вчили, що дівчаток ображати не можна?!
Влад кинувся вперед, і кулак із силою вп'явся в обличчя Андрія, якого відкинуло на капот. Він здригнувся, схопившись за розбитий ніс, і відчув смак крові на губах. Занадто несподівано все сталося - не встиг зреагувати. Андрій піднявся знову, змахнув руками, але в цій битві йому не виграти. Ростом і фізичною силою він не переважав, а ці удари його зовсім виснажили.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.