Читати книгу - "За гранню, Анна Несторова"

Ельез подумки пишався своїм планом, вважав його геніальним, але не враховував вразливі місця. Він слабшав з кожним днем перед молитвами, перед ритуалами церкви Творця, а раніше ті відчувались укусом комара. Некромант бажав отримати Пташечку якомога скоріше, отримати жало й владу над світами. Бажав довести всім, що він не той слабак, що ледь бойовою магією користувався й страждав від насмішок архімага.

«От якби він дожив би до цього часу, — стиснув в руках рукавичку Хаврен, — один з його учнів може й живий, той, що з Рівалем боровся та полишив на його обличчі нові шрами».

Він підійшов до Єстін, вхопив дівчину за підборіддя, змушуючи зазирати йому в очі. Від страху й тремтіння отримав насолоду. Він бажав, щоб принцеса Шарнії так скорялась перед ним, стала покірною іграшкою, котра братиме участь в ритуалах, поки не збожеволіє й навіть там, король мертвих Ельез з уявною короною на голові мав запасне заклинання у рукаві — доволі рідкісне, те, яке зможе використати лиш один раз за все своє чорнюще життя.

— Ходімо, — мовив спокійно.

Він ще хмикнув, згадавши традицію архімагів — віддавати найкращому учневі своє ім’я.

«Добре, що не признав мене, а тому слимаку подарував, таке гидке й дурне ім’я. Наяр… Звучить, як лайка з вуст беззубої баби!» — думав й повів Єстін до лабораторії.

День приніс нову ідею, а серце веліло покарати нескорену, що покохала ворога за лічені дні.

— Хоч ми з тобою тільки декілька разів були, — прошепотів, вхопивши її долоню, — але все одно ти залишаєшся моєю, поки я тебе не відпускав!

Сестра Ріваля лиш нервово відступила, намагаючись вирватися з металевої хватки чоловіка.

— Дай ще шанс, — промимрила, — я… Я віднайду її, покладу до твоїх ніг, тільки не чіпай нас, — вона запнулась, вочевидь побачила, як співбесідник наморщив лоба, — мене і брата!