Читати книгу - "Свобода"

Нас ніколи більше не бачили.

Група була непогана — Річард та Герера грали разом уже майже двадцять років, — але дуже складно уявити будь-яку групу, яка б зуміла побороти відчай через напівпорожній зад. Після того, як вони заспівали на біс «Ненавиджу сонячне світло», Річард не пішов за куліси, а просто поставив гітару на підставку, запалив цигарку й зістрибнув на підлогу зі сцени.

— Дуже мило, що ви залишилися, друзі, — сказав він Берґландам. — Знаю, вам завтра дуже рано прокидатися.

— Все було просто чудово! Ти був чудовий! — вигукнула Петті.

— Серйозно, мені здалося, це твій кращий диск, — запевнив його Волтер. — Пісні просто неймовірні. Це значний крок уперед.

— Так, — Річард збентежено обводив поглядом задню частину клубу в пошуках принаймні когось із «Сік Челсіс». Був упевнений, що когось знайде. І знайшов — не ту порівняно гарненьку басистку, на яку ставила Петті, а високу похмуру барабанщицю із незадоволеним виразом обличчя. Але трохи поміркувавши, Петті вирішила, що такий вибір дуже логічний.

— Бачу, зі мною хочуть поговорити, — сказав Річард. — Мабуть, ви вже хочете поїхати додому, але я можу вийти разом із вами, якщо хочете.

— Ні, ти йди, — відмовився Волтер.

— Ти справді чудово виступив, Річарде, — похвалила його Петті. Вона дружньо потріпала його по руці й провела поглядом, коли він рушив до похмурої барабанщиці.

По дорозі до Ремзі-Гілла, сидячи в родинному «Вольво», Волтер із запалом розписував високу якість пісні «Неймовірно щасливий» і скаржився на зіпсований смак американської публіки, яка мільйонами божеволіє за групою Дейва Метьюза, а про саме існування Річарда Катца навіть не підозрює.

— Вибач, — перервала його Петті. — Нагадай мені, що там не так із Дейвом Метьюзом?

— Насправді нічого, за винятком технічної сторони, — відповів Волтер.

— Авжеж.

— Але особливо мене вражає банальність текстів: «Звільніть мене, звільніть, буду такий вільний, є-є-є. Не можу жити в неволі, є-є-є». І так у кожній пісні.

Петті засміялася:

— Як думаєш, стане Річард спати з тією дівчиною?

— Впевнений, що він спробує, — кивнув Волтер. — І, ймовірно, йому це вдасться.

— Мені вони взагалі не сподобались. Ті дівчата.

— Мені теж. Якщо Річард переспить із нею, це буде точно не через великий талант.

Удома, перевіривши, як там діти, Петті вдягла майку та короткі бавовняні шорти і лягла в ліжко до Волтера. Для неї це було дуже незвично, але, на щастя, не настільки, щоб викликати якісь допити чи принаймні коментарі; і до того ж, Волтера не треба було вмовляти зробити їй послугу. Нічого серйозного, просто маленький нічний сюрприз, але зараз, обертаючись назад у цій автобіографії, — зараз той момент виглядає майже піком їхнього подружнього життя. Чи, можливо, точніше буде сказати, то була крапка: останній раз, коли вона почувалася захищеною разом із чоловіком. Її близькість до Волтера у тому барі, спогади про місце їх першої зустрічі, легкість спілкування з Річардом, їхнє дружнє, родинне тепло, проста радість від того, що в них є такий старий та дорогий друг, а потім рідкісне свято для них обох (її раптова жага відчути Волтера в собі) — саме тоді їх шлюб був справжнім. І здавалося, не було жодних непереборних причин для того, щоб він перестав бути таким; можливо, він мав тільки покращуватись.

Кількома тижнями пізніше Дороті знепритомніла в магазині одягу в Гранд-Репідз. Вживаючи інтонації своєї матері, Петті висловила сумніви в лікарняному догляді, що його отримує Дороті; на жаль, вона мала рацію: у Дороті трапилася множинна відмова органів, і вона померла. Горе Волтера було всепоглинаючим і охоплювало не тільки цю втрату, але й усі тяготи її життя; було в цьому горі ще й дещо приховане, наприклад, той факт, що її смерть стала для нього також полегшенням та звільненням, бо поклала край його відповідальності за неї, ніби перерізала його прив’язь до Міннесоти. Петті здивувалася, наскільки сильним було її власне горе. Як і Волтер, Дороті завжди бачила в ній тільки найкраще, тому Петті сумувала за такою сильною духом жінкою, як Дороті, яка не стала винятком з правила, що всі помирають самотніми. Бо навіть Дороті— вічно довірливій та милій — довелося пройти крізь ворота смерті самій, і це боляче вражало Петті.

Вона жаліла себе також, звичайно, як завжди це відбувається з людьми, які переймаються самотньою смертю свого близького. Вона брала участь у підготовці похорону в дуже слабкому душевному стані, який хоча б почасти може пояснити її нездатність помітити, як старша сусідська дівчинка, Конні Монаген, сексуально переслідувала Джоуї. Молитви, які Петті продовжувала возносити через скоєні помилки після того, як дізналася про це, зайняли б набагато більше сторінок, ніж весь цей і так завеликий документ. Авторці все ще настільки соромно за те, що вона зробила з Джоуї, що вона навіть не може чітко розповісти цю історію. Коли виявляється, що ви вже сидите, на вулиці за сусідським будинком о третій ранку з канцелярським ножем у руці й нищите шини пікапа свого сусіда, то, здається, ви можете скористатися в суді такою пом’якшуючою обставиною, як божевілля. Але якщо не в суді, а просто так, з точки зору моралі?

Від захисту: Петті із самого початку намагалася попередити Волтера, яка вона насправді. Вона дійсно казала йому, що з нею щось не так.

Від обвинувачення: Волтер, безперечно, був обережним. Але це Петті приїхала до нього в Гіббінг і кинулася йому в обійми.

Від захисту: Але вона намагалася бути хорошою і влаштувати для родини гідне життя! А потім вона відмовила собі в усьому й стала робити все, щоб бути чудовою мамою та домогосподаркою.

Від обвинувачення: Вона мала виключно недобрі мотиви. Вона змагалася з власною матір’ю та сестрами. Хотіла, щоб діти слугували своєрідним докором для них.

Від захисту: Вона любила своїх дітей!

Від обвинувачення: Вона належним чином любила Джесіку, але Джоуї вона любила надмірно. Хоча й знала, що робить, але не зупинилася, оскільки була зла на Волтера через те, що він був не тим, хто їй був потрібний, і оскільки характер у неї був дуже складний, вона дійсно вважала, що заслужила на компенсацію