Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

— Я чекатиму вечора… — вже м’якше промовляю.

— Я теж. Шкода, що ти сьогодні дав Олесі вихідний.

— І справді шкода, — цілую шию дружини й вдихаю аромат, що залишився від лосьйону.

— Більше не роби таких дурниць, — грайливо просить Діна.

І хоч своє рішення дати няні вихідний все ж вважаю доречним, сперечатися з дружиною й пояснювати свою позицію я не в змозі. Бо вона торкається мене, обіймає, вабить. Ще й закидає голову, що виникає бажання знову торкнутися губами її шиї.

Але час мене не шкодує. Зрадницьки крутить велику стрілку на наручному годиннику й нагадує, що я вже поспішаю на роботу.

— До вечора, люба, — наостанок промовляю, дбайливо знявши її руки зі свого тіла, що лізуть під край сорочки.

Ще на хвильку заглядаю до донечки, а після цього великими кроками йду збиратися на роботу.