Читати книгу - "Завоювання Плассана"

Після заснування Притулку пречистої діви всі жінки були за нього. Вони боронили його від брудних чуток, які, не знати з якого джерела, часом ще ширилися по місту. Вони вважали, що іноді він занадто суворий, але це їм навіть подобалось, особливо у сповідальні; їм було приємно почувати, як ця залізна рука лягає на їхні голови.

— Моя люба, — сказала одного разу пані де Кондамен Марті, — як він мене лаяв учора! Я думаю, він побив би мене, коли б не перегородка між нами. Ах, з ним не завжди буває легко!

І вона усміхалася, все ще втішаючися суперечкою із своїм сповідником. Треба сказати, що пані де Кондамен помітила, як блідне Марта, слухаючи деякі її признання про те, як абат Фожа сповідає її; вона здогадувалась, що Марта ревнує, і їй приємно було мучити Марту, повторюючи різні інтимні подробиці.

Після того, як було засновано Молодіжний клуб, абат Фожа став дуже добродушним; він неначе переродився. Завдяки зусиллям волі його сувора натура ставала м’якою, як віск. Він дозволяв розповідати про те, яку участь він брав у відкритті клубу, подружився з юнаками, уважно стежив за собою, бо знав, що його суворість, яка імпонувала жінкам, не буде до вподоби школярам, що нарешті вирвалися на волю. Він мало не посварився з сином Растуаля, пригрозивши, що намне йому вуха, після якоїсь незгоди з приводу внутрішнього розпорядку клубу, але, на диво всім, переміг себе і майже зразу подав йому руку, привернувши до себе всіх присутніх своїм добрим бажанням просити вибачення у цього «дурноверхого Северена», як його називали.

Та якщо абат здобув прихильність жінок і дітей, то батьки й чоловіки досі поводилися з ним просто ввічливо. Значні особи все ще не довіряли йому, бо він тримався осторонь від будь-яких політичних угруповань. У супрефектурі Пекер де Соле різко нападав на нього; пан Делангр, не боронячи його відкрито, з хитрою усмішкою казав, що судити про нього ще рано. В родині пана Растуаля він став справжнім приводом до родинних незгод. Северен і його мати буквально протуркали вуха голові суду, вихваляючи священика. © http://kompas.co.ua

— Добре, добре! Він мав всі ті чудові якості, про які ви мені торочите! — кричав бідолаха. — Я згоден, тільки дайте мені спокій. Я послав йому запрошення на обід; він не прийшов. Не можу ж я тягти його сюди за руку!

— Та ні, мій друже, — казала пані Растуаль, — але коли ти зустрічаєш абата, ти ледь киваєш йому. Мабуть, це його й образило.

— Безперечно, — додавав Северен, — він чудово розуміє, що ви поводитесь з ним не так, як слід.

Пан Растуаль знизував плечима. Коли тут був присутній пан де Бурде, удвох вони обвинувачували абата Фожа в тому, що він схиляється в бік супрефектури. Пані Растуаль відказувала на це, що він там не обідає, що там і ноги його ніколи не було.

— Певна річ, — відповідав голова суду, — я не кажу, що він бонапартист… Я кажу тільки, що він схиляється туди, от і все. У нього були стосунки з паном Делангром.

— Ет! І у вас так само, — кричав Северен, — у вас теж були стосунки з мером! Певні обставини примушують до цього. Скажіть прямо, що ви терпіти не можете абата Фожа, — це буде вірніше.

Усі в домі Растуалів цілими днями сердились одне на одного. Абат Феніль заходив тепер дуже рідко, він казав, що подагра тримає його прикутим до крісла. А втім, коли його двічі змусили висловити свою думку про кюре церкви св. Сатюрнена, він кількома словами похвалив його. Абат Сюрен і абат Бурет, так само як і Мафр, завжди були однакової думки з господинею. Отже, опозиція йшла виключно від голови суду, якогф підтримував де Бурде; обидва урочисто заявляли, що не хочуть рискувати своєю політичною кар’єрою, приймаючи людину, яка приховує свої переконання.

Коли Северен мав щось сказати священикові, він, щоб досадити батькові, стукав у хвіртку з тупика Шевільйот. Поступово тупик став нейтральною територією. Лікар Порк’є, що перший скористався цією дорогою, молодий Делангр, мировий суддя приходили сюди поговорити з абатом Фожа. Іноді цілий день хвіртки обох садів і ворота супрефектури лишалися широко розчинені. Абат стояв у глибині тупика, спершись на паркан, і з усмішкою потискав руки тим особам з обох товариств, які заходили привітати його. Але пан Пекер де Соле демонстративно не виходив із саду супрефектури; а пані Растуаль і де Бурде теж уперто не хотіли виходити в тупик і залишалися на своїх стільцях під деревами перед фонтаном. Зрідка прихильники священика заходили в тінисту алею саду Муре. Час від часу чиясь голова виглядала з-понад стіни і враз зникала.

А втім, абат Фожа анітрохи не церемонився; тільки на вікно Трушів, де повсякчас поблискували очі Олімпії, він поглядав занепокоєно. Труші сиділи там у засідці за червоними завісками; їх мучило жагуче бажання теж зійти вниз, поласувати фруктами, поговорити з особами з високого товариства. Вони підіймали жалюзі, на хвилинку спиралися на підвіконня і розлючено відходили назад, приборкані владним поглядом священика; потім знову підкрадалися, як вовки, до вікна, і, притуляючись своїми блідими обличчями до шибок, стежили за кожним рухом абата, обурені тим, що він досхочу втішається цим раєм, куди їм заборонено входити.

— Це вже занадто, — сказала одного дня Олімпія чоловікові, — він засадив би нас у шафу, якби міг, щоб самому всім розкошувати. Хочеш, зійдемо вниз? Побачимо, що він скаже.

Труш щойно повернувся із своєї контори. Він надів чистий комірець і почистив черевики, щоб мати пристойний вигляд. Олімпія одягла світлу сукню. Потім вони відважно зійшли вниз і дрібними кроками пішли вздовж великих буксів, спиняючись перед клумбами. В цей час абат Фожа, стоячи спиною до них, розмовляв з паном Мафром біля хвіртки, що виходила в тупик. Коли він почув рипіння піску під їхніми ногами, Труші вже були в алеї за його спиною. Він обернувся і замовк на півслові, приголомшений їхньою появою. Пан Мафр, який ні разу не бачив їх, дивився на них з цікавістю.

— Правда, чудова погода, панове? — сказала Олімпія, збліднувши під поглядом брата.

Абат раптом потяг мирового суддю в тупик і одразу ж попрощався з ним.

— Він лютий, — прошепотіла Олімпія. — Дарма, треба лишатися тут. Якщо підемо до себе нагору, він подумає, що ми злякались. Досить з мене! Ти побачиш, як я з ним поговорю.

Вона звеліла Трушеві сісти на один із стільців, кілька