Читати книгу - "Том 12"

Тут багато противного в відносинах поміж земляками, але я не хочу на те дивитись ані думати про нього. Пробувала в Петербурзі виступити проти москалів-цент-ралістів, та щось петербурзькі газети не дають ходу моєму листу. Ну, і цур їм, без них обійдуся!

Знаю, що це зараз, як ляжу спати, будуть снитись мені червоні корогви,— переслідує мене сей сон!..

Бувайте здорові, товаришу милий.

Л. Косач

79. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

18 листопада 1905 р. Київ Киев, Мариинско-Благове-

• щенская, 97, 5—18/ХІ 1905

Хтось дорогий нехай вибачить комусь білому його нечемність. Бо хтось чийогось довгого листа отримав, а не відписав зараз, бо хотів перше чиюсь справу у Науменка залагодити, тим часом Науменка не було тоді дома, а ледве він приїхав, хтось білий мусив раптово виїхати в Петербург. Та Науменко каже, що вже вислав гонорар до Черновець. Чи хтось отримав?

А хтось у Петербург виїхав по телеграмі рятувати Дору, що була поїхала туди на рільничі курси та й захору-вала. То хтось три тижні просидів коло неї, перетривав там усі залізничі страйки, бачив народження російської «конституції» і багато всякого, надивився на червоні прапори, наслухався співів і великих слів, а потім вернувся в розбитий «чорною сотнею» Київ... Хтось комусь ще багато напише, а тепер хоч коротенько, аби скоріш. Чиясь «Ніоба» комусь подобається. Аби мені тільки хтосічок здоровенький був. Ми тепер всі вдома, крім мами (вона в Гадячі) і Лілі (в Празі), Дору я привезла додому на поправку (вона вже одужала), а Оксана приїхала сьогодні з Бельгії. Тьотя Саша теж тут. Всі Вас вітають. Хтось міцно цілує когось, родині привіт.

Хтось

80. ДО А. Ю. КРИМСЬКОГО

9 лютого 1906 р. Київ 27/1 1906

Дорогий товаришу!

Непереможно хочеться мені відповісти зараз на Вашого листа, хоча, правду кажучи, мені тепер дуже нема часу на «особисті справи», і я навіть рідним сестрам не пишу вже давно. Я було написала до Вас тоді, як за Вами тільки що зачинились наші двері, але потім роздумала посилати того листа і знищила його, а шкода — я б його тепер послала. Зрештою, частину його Ви самі тепер написали,— так, справді, Ви зовсім повторили мою думку (і навіть декотрі слова) про нашу оцю остатню зустріч, дарма що не читали мого листа.

Все-таки й сей раз ми не зовсім не бачили одно одного — принаймні я Вас трошки бачила і трошки чула, і в відповідь на те почуте написала було ото цілого листа. Повторяти все, тоді написане, я вже тепер лінуюся. Скажу коротко: я просила Вас взяти назад Ваше підозріння, нібито й я якось належу до Ваших «критико-біографів», бо таке підозріння мене боляче вражає, не ображає ж тільки через те, що я знаю поважні причини Вашої підозріливості в сьому напрямі. Все ж, які б не були ті причини, мене Ви не повинні підозрювати, бо я з тих причин нічого не винна і за наслідки їх не відповідаю. А щоб Ви раз назавжди розуміли мою «критику» (я не зрікаюсь її й надалі, коли позволите), я Вам от що скажу: я вважаю всю Вашу белетристику (і поезію), крім двох-трьох дрібничок, наскрізь суб’єктивною, але ні трошки не автобіографічною, а було б навіть краще, якби вона була автобіографічною, бо тоді суб’єктивність була б натуральнішою. Тепер же не раз виходить так: Ви берете чуже життя і чужі Вам факти і типи, а підкладаєте під їх свою психологію і деякі незначні околишні деталі, характеристичні для Вас, а більш ні

для кого. З сих деталів Ваші «критики» виводять цілу «автобіографію» — простіть їм, бо, сказано ж, дурням і бог не противиться. Я з деталів не виводжу нічого, і суб’єктивність Вашу бачу не в їх, а в тих points de vue г, які Ви переносите від себе на всякі нерідні Вам типи. Ви становите своїх героїв у такі ситуації, в яких Ви самі не то що не були (се ще б не біда!), а ніколи йне могли б бути (се моє щире переконання), і все ж таки намагаєтесь, щоб вони (герої Ваші) думали й почували по-Вашому, а не по-своєму. От через що, може, я несвідомо вимагала в своїй критиці одповіді од В а с за поводіння того чоловіка, що одержав од Вас кращу частину душі, а невідомо від кого набраЕся некультурних психічних звичок і всяких там «культурних пережитків», негідних людини, що відбила собі Вашу суб’єктивну психологію. А Ви мене за се скарали підозрінням, ніби я хорую на «автобіографоманію» (гарний неологізм?). Пробі, товаришу! Я не заслужила на таку люту кару — скасуйте її! Та ні, справді, невже Ви увесь мій отой колосальний лист зрозуміли тільки як une grosse indiscretion? 2 Ні, аж не віриться, щоб межи нами могло бути таке непорозуміння. Коли ж і так, то дозвольте мені думати, що то не ми з нього винні.

Тепер ще дещо про мої «Катакомби». Я дуже рада, що Ви їх уподобали (ет, вийшла банальна фраза про зовсім небанальне почуття!). Ні, справді, як би се сказати? Мені було б смутно, якби Ви їх не вподобали. А тепер ся річ буде В а ш о ю, і мені се радісно, бо я так хотіла. Що ж до Вашої критики, то дозвольте мені трошки поборотися з Вами, і то об’єктивно (хоча і суб’єктивне почуття може від сього поглибшати). Я не маю претензії рівнятися з Вами науковим цензом, але сю річ я все-таки писала не «з маху», а з деякими vorlaufige Studien 3. Краще сказати, я робила сі студії не для сеї поеми (для чогось зовсім іншого)., але вона вийшла з них несподіваним, хоч і логічним наслідком, бо студії потвердили мені тільки те, що я давно думкою почувала, тільки не могла фактами доказати. Власне, я давно вже думала, що теперішня фор-

1 Точках зору (франц.).— Ред.

2 Брутальну нескромність (франц.).— Ред.

9 3 попередніми студіями (нім.).— Ред.

ма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчивій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнина-мирянина (Laie) перших віків,