Читати книгу - "Антирадянські історії"

Ідеологічне підґрунтя цих численних бовванів очевидне. Білоруський кінорежисер Юрій Хащєватскій вважає, що розтиражований мільйонними екземплярами образ Лєніна мав замінити населенню звичні образи-ікони та змінити предмет поклоніння — з Ісуса, апостолів і святих на «світлі образи» Лєніна та членів його Політбюро, а потім й інших комуністичних керівників. Так радянська влада намагалася вибити з населення віру в Бога, замінивши його бетонним Лєніним. Відмінність тільки в тому, що молитви передавалися з покоління в покоління, а твори Лєніна чи Сталіна читали примусово та й то тільки як необхідний предмет в інститутах і університетах. Проте ритуал поклоніння був обов’язковою частиною церемонії одруження, прийому в піонери або під час радянських свят. Покладали квіти, виголошували клятви, поклонялися.

Лєнінопад — природне бажання позбутися тоталітарної ідеології. Запевняння, що ці пам’ятники — частина історії, від лукавого. Хоча варто погодитися, що кривава частина історії — також історія. Як на мене, десь треба залишати пам’ятники, в затишних місцинах, на лісовій галявині або далеко в степу, але з обов’язковим написом на постаменті — «пам’ятник засновникові держави, який знищив десятки мільйонів людей». До ніякого «світлого майбутнього» крім переслідувань, репресій, убивств та голодоморів, цей вождь так і не привів. Залишати бовванів у містах і селищах — те саме, що вішати на стіну свого помешкання портрети вбивць своїх батьків і грабіжників свого будинку. Пам’ятників гідні тільки ті люди, які зробили свій внесок у прогрес, а не в деградацію.

Р.S. У Грузії, як і в балтійських країнах — Литві, Латвії та Естонії, ухвалені закони, що забороняють розповсюдження радянської символіки.

Аналітичний Центр Юрія Левади («Левада-Центр») оприлюднив результати соціологічного дослідження щодо довіри Владімірові Путіну. Згідно з опитуваннями (вересень 2014 року. — Авт.), якби вибори президента Росії відбувалися в найближчу неділю, за Путіна проголосували б 87 % росіян. Це новий історичний рекорд, що на п’ять пунктів перевищує липневий цього ж року показник, коли за очільника держави готові були проголосувати 82 % громадян.

Водночас у Державній Думі з’явилася нова ініціатива — заснувати 7 жовтня «День ввічливих людей» на згадку про події, коли російські військові окупанти захопили український півострів Крим. Збіг по-російськи не випадковий, 7 жовтня — день народження Путіна. Результат й ініціатива неймовірні та абсурдні настільки, що цілком резонно постає запитання — росіяни справді збожеволіли чи їхня думка відображає ментальну катастрофу?

Соціологія — досить точна наука, яка допомагає політикам визначити громадську думку, потрібну для коректування політичних, соціальних та економічних програм. Оґюст Конт увів у науковий обіг поняття «соціологія» ще в 1832 році, пояснюючи під соціологією спостереження, досвід і порівняння, що адекватні новому соціальному порядку індустріального суспільства. Дивно, але навіть основоположники комунізму високо цінували соціологію, і не лише Карл Маркс, а й Лєнін. Хоча, як це прийнято, комуністи-теоретики і комуністи-практики відрізняються, як хризантема від цвітної капусти. Через роки і засновник радянської держави вирішив, що ліпше відмовитися від соціології на користь авторитарної форми управління, коли дізнаватися думку людей уже нема потреби.

У радянські часи до соціології ставлення було таке саме, як до пропаганди й ухвал з’їздів КПРС. Запитувати, до прикладу, чи подобається радянська влада — було немислимо, а про якість радянських продуктів і перевагу імпортних — абсурдно. Дізнаватися думку радянських людей про те, чи починати війну з Фінляндією або ж чи вводити війська в Афганістан — таке не могло спасти на думку керівникам СРСР. Вони вирішували за населення всі «насущні проблеми», а думка завжди відображалася на плакатах «Партия — наш рулевой». Роль керманича, звичайна річ, виконували генеральні секретарі ЦК КПРС, а радянський народ був покірним пасажиром.

Проте, як не дивно, радянська соціологія була. Вона була заснована на ідеях марксизму і проводила дослідження постфактум, що насправді нічого не змінювало, а думки людей ніколи не сприймалися як керівництво до дій радянського уряду. Соціологію в СРСР замінювала пропаганда. Не було ковбаси в магазинах, але радянське телебачення і газети пояснювали, що це «тимчасові труднощі», бо СРСР оточують вороги. Нікіта Хрущов взагалі в черговому нападі брехні одного разу сказав, що «СРСР наздожене і пережене Америку». Фраза, щоправда, була теж не його, а головного радянського брехуна Лєніна, але вождь говорив про всі капіталістичні країни, змальовуючи населенню молодої радянської країни, які перед ними відкриваються перспективи. У Хрущова головним ворогом були США, і він не втримався. Тоді фраза сколихнула радянських людей, вони обговорювали в чергах за кукурудзяним хлібом, як спочатку наздоженуть Америку, а потім хихикатимуть, спостерігаючи за американцями, які плентаються позаду і стають комуністами.

Так тривало до розпаду СРСР, коли виявилося, що радянську країну ніхто не збирається наздоганяти, а навпаки, від неї всі шарахаються, і «соціалістичний табір» почав стрімко скорочуватися, втрачаючи країни Східної Європи, потім Монголію, В’єтнам, за ними Грузію, Україну й Молдову. Пропаганда виявилася дієвою тільки всередині «залізної завіси», і як тільки її привідкрили, люди почали розуміти, що світ — це не лише перестарілі діди на мавзолеї у свята і не кілометрові черги за картоплею.

Пострадянська соціологія ожила на початку 1990-х років. Нині у Росії працюють 10 соціологічних інститутів, частина з них була створена ще за радянських часів, деякі з’явилися в перебудовний період наприкінці 1980-х років, решта — вже в сучасній Росії. Соціологічне дослідження — дорогий захід, тому не дивно, що багато інститутів пов’язані з державним фінансуванням на паритетній основі — ми вам гроші, ви нам «правильні» результати. Якщо порівняти дані опитувань на одну й ту саму тему, то вони в різних інститутів різняться, інколи навіть суттєво. Наприклад, Фонд «Общественное мнение» зазвичай виконує замовлення адміністрації президента Росії, а Всеросійський центр вивчення громадської думки — інститут, що на 100 відсотків фінансується з бюджету. Єдиною незалежною і некомерційною організацією є «Левада-Центр».

У 1990-х роках російська соціологія насправді займалася вивченням громадської думки, чому сприяла відносна свобода слова на телебаченні й у пресі. До прикладу, в період першої