Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"

Я не насмілилася захищати директора, бо, може, в нього й справді були політичні міркування (звідки мені знати всі його мотиви). Та, головне, мене дуже тривожило, що ось-ось мали надійти рахунки за меблі й килими, в тому числі й куплені у Джіма.

Я вже казала, що Честер мав дивовижну здатність не тільки завжди виходити за будь-якої скрути сухим із води (почуваючи себе оточеним своїми лютими ворогами, він ставав водночас і завзятим, і дуже обережним), а й обертати цю скруту собі на користь. Може, не такий уже й невинний був отой анекдот, що ходив про Честера. Розповідали, що якби на Честера Німмо, голого — у чому мати спородила,— напали зненацька два озброєні до зубів гангстери, бійка була б запекла, проте недовга. А коли б вляглася курява, ми б побачили, що гангстери порішили один одного, а сам Німмо стоїть в одежі архієпископа, і з кожної кишені у нього стирчать золоті годинники.

Цього разу Честер скористався нашою фінансовою кризою, щоб остаточно покінчити з Леттерами і з моєю незалежністю. Все почалося з того, що він попросив у мене дозволу продати Орчард.

— Знаю, знаю, моя люба, це буде для тебе величезна втрата... Язик не повертається говорити... Який сором, що саме тобі одвічно доводиться розплачуватись за мою безпорадність!

Звичайно, відповідь моя була в тому плані, що це я марнотратниця, і що з Орчардом, як не сумно, доведеться прощатися. Він з величезним хвилюванням подякував мені за таку, як він сказав, щедрість, додавши, що не знає нікого, хто був би великодушніший за мене у фінансових справах. Отже, як моя ласка, то чи не могла б я негайно виїхати у Тарбітон, аби залагодити там продаж вілли. А поки мене не буде, він міг би запросити сюди тітоньку Леттер, вона доглянула б і дім, і Тома. Та й взагалі було б непогано, якби вона залишилась у нас до самих моїх пологів,— я матиму тоді хоч якусь змогу відпочити.

Цей його план не викликав у мене заперечення, а тітонька Леттер була від нього просто у захваті. Вона відразу ж переїхала до нас з усіма своїми скринями й газетними підшивками, поселившись у найкращій кімнаті для гостей.

Та коли я повернулася з Тарбітона, то побачила, що вона повністю перебрала на себе господарство, й оскільки всі рахунки випливли на світ божий (а їх виявилося куди більше, ніж я гадала), я не змогла нічого заперечити, коли тітонька обурено заявила, що мені не можна довіряти грошей, і тепер вона мені їх не віддасть,— принаймні доки не наведе лад у господарських гросбухах. Тим часом Честер дав у пресу оголошення: продається Орчард, і звернувся «за порадою» до деяких найзаможніших лібералів... Іншими словами, прозоро натякнув, що потребує їхньої допомоги. І вони не тільки позичили йому чималі суми грошей, але й посадовили в директорське крісло двох компаній, ще й дали акції одного енергетичного синдикату.

Проте Честер спершу вагався. Він так часто нападав на акціонерні товариства, називаючи всіх, хто їх очолює, кровопивцями, що боявся потрапити у фальшиве становище, посівши директорську посаду. Як я вже казала, Честер уперто відмовлявся вступити до аграрної компанії мого родича Вілфреда.

Але навіть містер Гулд, коли ми написали йому листа, погодився зі мною і з усіма Честеровими друзями, що участь у діяльності синдикату, мета якого — виробляти електроенергію, а девіз (запропонований одним тарбітонським пастором, прибічником Честера,— у нього теж був там пай!) — «Хай буде світло!», не може ні в кого викликати заперечення.

Та й сам Честер вважав, що електрика — благо, бо вона полегшує працю слугам. Втім, не критимусь: найдужче переконав його той звичайнісінький факт, що коли не зуміє будь-як роздобути грошей, то збанкрутує, а тоді прощавай політична кар'єра, не кажучи вже про радикальну Лігу Свободи, а також про Раду Миру й Свободи; одне слово, геть усе, що він устиг зробити, розвіється з димом. А для Честера його успіх — святиня, куди значніша за пенсії для старих чи за страхування здоров'я. Ось чому він нарешті вступив до «Західного синдикату», а зовсім не тому, що хотів гендлювати із самим господом богом, як висловлювавсь дехто (і тітонька Леттер).

Може, Честерові вороги найдужче казилися через те, що він виявився вельми спритним бізнесменом. В електросиндикаті відразу ж почався новий етап — етап бурхливого розквіту. Було укладено контракти з половиною Тарбітона й з усіма великими підприємствами навколо міста, в тому числі й з фермами Слептона, а також з броварнею кузена Вілфреда; вони обидва, і Коннібер, і Слептон, теж подалися до синдикату. І коли за півроку синдикат перетворився на справжню електроенергетичну компанію, курс акцій протягом кількох тижнів підскочив утроє!

Не хочу прикидатися, нібито мені було неприємно, що ми так швидко розбагатіли, і я дістала змогу ні в чому собі не відмовляти (хоч господарські витрати, як і раніше, були в тітоньчиних руках). Якщо вже тобі не судилося жити з коханим і пишатися добрим здоров'ям, то хоча б уже бути при грошах. Навіть якщо ти тільки поважаєш свого чоловіка і в тебе постійно болить від нього голова, гроші, скажу я вам,— велика втіха.

48

Я вже розповідала: Честер привіз тітоньку Леттер до Лондона й передав під її оруду все наше господарство,— на тій підставі, що мені перед пологами потрібен відпочинок і спокій. Нічого аж надто радісного для мене у цьому їхньому плані не було, бо, незважаючи на всю мою любов до тітоньки, знайти з нею спільну мову було не легше, ніж з Джімом. Та невідомо з якої причини,— може, зрадівши, що Честер має такий успіх, а Джім узявся за розум,— тітонька почала ставитись до мене куди краще. І навіть заповзялася раптом розважати мене різними історіями (деякі були просто непристойні, але страшенно смішні) про наших родичів і про декого з поважних тарбітонців.

Очевидно, так частенько бува, коли молода жінка народжує другу дитину, жінки старшого віку приймають її до свого клану (як ото чоловіків приймають