Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- Звичайно, якщо вам не треба чергувати біля тієї гарненької міс Седлі,- сказав Кроулі, по-змовницькому підморгнувши йому.- З біса гарна дівчина, щоб я так жив, Осборне! - Милостиво додав він.- Мабуть, ціла купа грошей, ге?

Осборнові не треба було чергувати, і він залюбки прийняв запрошення. А коли вони зустрілися другого дня, Кроулі похвалив Осборна за те, що він чудово їздить верхи,- тут йому не треба було кривити душею,- і познайомив його з трьома чи чотирма своїми товаришами з найвищого кола, чим дуже потішив простодушного молодого шанолюбця.

- До речі, як там мається міс Шарп? - запитав Осборн свого нового приятеля тоном світського франта.- Цікава дівчинка, правда ж? Припала вона вам до вподоби в Королевиному Кроулі? Міс Седлі торік була дуже прихильна до неї.

Капітан Кроулі люто глянув на лейтенанта примруженими блакитними очима і вже не спускав з нього погляду, коли той подався нагору відновлювати знайомство з гарненькою гувернанткою. Але її поведінка повинна була заспокоїти Родона, якби в його гвардійських грудях й озвалося щось схоже на ревнощі.

Після того, як друзі піднялися нагору і Осборна відрекомендували міс Кроулі, він з фамільярною поблажливістю підійшов до Ребеки, бажаючи виявити їй свою ласку й протекцію, і навіть вирішив подати руку адже гувернантка все-таки була товаришкою Емілії.

- Як поживаєте, міс Шарп? - сказав він і простяг Ребеці ліву руку, сподіваючись, що її просто вб’є така честь.

Ребека подала йому вказівний палець правої руки і кивнула головою так холодно й зверхньо, що Родон, який стежив за цією сценою з другої кімнати, мало не зареготав, побачивши, як розгубився лейтенант, як він здригнувся, на мить застиг і, врешті, незграбно потиснув простягнений пальчик.

- Їй-бо, вона й чорта зажене в кут! - захоплено вигукнув капітан.

Осборн, щоб якось почати розмову, люб’язно запитав Ребеку, чи їй подобається нове місце.

- Нове місце? - холодно перепитала вона.- Які ви ласкаві, що нагадуєте мені про нього! Місце нічого, і платня досить добра, може, не така висока, як отримує міс Вірт у ваших сестер на Рассел-сквер. А як там вони живуть? А втім, мені не годилося б про це питати.

- Чому? - здивувався Осборн.

- А тому, що вони жодного разу не зволили озватися до мене чи запросити до себе, коли я гостювала в Емілії. Але ми, вбогі гувернантки, як ви знаєте, звикли до такої зневаги.

- Що ви, люба міс Шарп! - вигукнув Осборн.

- Принаймні в деяких родинах,- повела далі Ребека.- Ви собі й уявити не можете, яка буває різниця. Ми в Гемпшірі, звичайно, не такі багаті, як ви, щасливці з Сіті. Зате я перебуваю в домі джентльмена з доброго давнього англійського роду. Думаю, вам відомо, що батько сера Пітта відмовився від звання пера. І ви бачите, як до мене ставляться. Мені тут добре. Атож, жалітися було б гріх, гарне місце. Але як мило з вашого боку, що ви спитали про це.

Осборн спаленів. Ця мала гувернантка повелася з ним так зверхньо і розмовляла так глузливо, що юний британський лев просто не знав, що йому робити далі. І не міг знайти пристойного приводу, щоб ухилитися від цієї розмови, такої неприємної для нього.

- Раніше вам наче подобалися родини з Сіті,- зарозуміло сказав він.

- Це торік, коли я щойно вирвалася з тієї жахливої, вульгарної школи? Авжеж, подобалися. Хіба, кожній дівчині не приємно побути на канікулах дома? І хіба я бачила щось краще? Ох, містере Осборне, мій півторарічний досвід, півтора року життя,- даруйте, що я так скажу,- серед джентльменів навчили мене дивитися на світ іншими очима. Люба Емілія - інша річ, я вірю, що вона перлина, яка прикрасить будь-яке товариство. Ну от, бачу, ви трохи повеселішали. Але ж які чудні все-таки мешканці Сіті. А містер Джоз!.. До речі, як поживає наш незрівнянний містер Джозеф?

- Мені здається, що незрівнянний Джозеф не був вам торік такий неприємний,- люб’язно мовив Осборн.

- О, це вже жорстоко! Ну що ж, кажучи entre nous, 135 я не вмерла через нього з розпачу, та якби він попросив мене зробити те, на що натякає ваш погляд (до речі, дуже промовистий і ласкавий), я б не відповіла йому «ні».

Осборнів погляд, здавалось, казав: «Справді? Ви б цим його дуже ощасливили!»

- Ви гадаєте, що для мене була б велика честь поріднитися з вами? Стати своячкою Джорджа Осборна, есквайра, сина Джона Осборна, есквайра, що був сином... ким був ваш дід, містере Осборне? Ну, не сердьтеся, не можете ж ви змінити свій родовід; я не заперечую, що була б вийшла заміж за Джоза Седлі, бо на що краще може сподіватися бідна дівчина без шилінга в кишені? От вам і весь мій секрет. Бачите, я з вами щира й відверта. Дуже мило з вашого боку нагадати мені про все це, справді, дуже мило й чемно. Еміліє, серденько, ми оце розмовляємо з містером Осборном про твого любого брата Джозефа. Як він поживає?

Так Осборн зазнав цілковитого краху. Не тому, що Ребека мала слушність, але їй пощастило надзвичайно спритно обернути все так, що він виявився винним. І він ганебно відступив, почуваючи, що коли б ця розмова потривала ще з хвилину, Ребека зробила б із нього посміховисько в очах Емілії.

Хоч Ребека і здобула над ним перемогу, Джордж не дійшов до того, щоб пліткувати про жінок чи мститися їм; він тільки не втримався і другого дня поділився по секрету з капітаном Кроулі деякими своїми думками про Ребеку: мовляв, вона дуже хитра особа, небезпечна, кокетлива і т. ін. З усім цим Кроулі, сміючись, погодився і все до слова переповів Ребеці того ж таки дня. Це тільки зміцнило особливі почуття Ребеки до містера Осборна. Жіночий інстинкт уже й раніше підказував їй, що саме через Джорджа не вдалася її перша спроба знайти собі чоловіка, і відтоді вона відповідно до нього й ставилась.

- Я просто застерігаю вас,- сказав Осборн, хитро підморгнувши Кроулі (він