Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."

І мова є в нього, хто слухати вміє,

Хто зна, чи не більше від нього навчиться,

Як не від одного, що мудрим славиться,

З книг черпає мудрість і з книг тож дуріє.

І людськості більше в тім крейцарі, певно,

Як в моїх приятелях щирих, ретельних,

Що в щастю хвалилися мнов, а тепер

Забули за мене, немов я помер,-

Що ось ще недавно з жаром обіцяли

На діло народне всі сили нести,

А нині спокійно сіпаками стали

І, плюнувши правді у очі, зачали

Крізь сльози народні - до грошей плисти!

II

Такі ми думки в голові ся снували;

Приятель мій наче думки ті вгадав

І лагідним словом мене запитав:

«Про «них» ти гадаєш? Про тих, що відпали?

Не думай о них! Таж не варта виправи

Мізерна їх шкіра! А діло на них

Не стане! До бою не треба хромих!

Ось радше послухай, що я ти розкажу,-

Який початок мій, який був мій вік.

Чень повістев своєв твій смуток розважу;

Хоть сумна се повість, та все-таки лік.

На світ мя добуто з глибокої ями

Давно вже, багато буде тому літ,-

Давніше нічого не міг я затямить,

Лиш тямлю, як вперве побачив я світ

Огонь, у котрім розтопилась руда,

Була моя перша колиска. Із грани

Я виплив горющим потоком туда,

Де перла мя сила жарка, молода,

Де ждала мя форма-кайдани!

Я з клекотом буйним у форму поплив,

Та форми не міг я ніяк розсадити,-

Ось в кліті холодній ся я опинив,

Щоб тут з мого жару остити.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Автограф № 214, с. 117:

Історія мідяного крейцара

І

Вже північ близька. Вулиці поснули,

Окриті пітьми чорним рантухом;

Не гомонять від криків людських мури,

Від грохоту карет. Глибоким сном

Дрімає місто. Мов в багно втонули

Всі ті, що нині ще за дня ройом

Веселим ся снували перед мною.

Тепер я сам - з пекучою журбою.

Ще хвилька тому - я лежав у сні

І бачив все… О будь проклята днина.

Коли життя забаглося мені,

Такого, щоб за хвилею хвилина

Плила розкішно, наче світляні

Пречисті хвилі.. І, немов дитина,

Я туй сягнув по привид, а не знаю,

Що світло - се огонь! І ось де-м став.

Умовно датується 1879 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 216, с. 33).

РАННІ НЕДРУКОВАНІ ВІРШІ (1874)

Епіграмати і ксенії. Друкуються вперше за автографом - листом І. Франка до редакції журналу «Друг» від 6 травня 1874 р. (ф. 3, № 1058). У згаданому листі поет надіслав до редакції журналу такі вірші: «Епіграмати і ксенії», «Пісні народнії», «Думка», «Моя пісня», «Згадка старини», «Прометей» (уривок перекладу з Гете), «Дармо», «Пісня під Вишгородом» (уривок перекладу із «Краледворського рукопису») та «Путь життя». З надісланих віршів редакція журналу надрукувала 1874 р. лише два: «Пісні народнії» та «Моя пісня».

Дармо. (Газеля), Думка, Путь життя. Друкується вперше за автографом (ф. 3, № 1058).

Пісня сироти. Друкується вперше за автографом - листом І. Франка до журналу «Друг» від 13 травня 1874 р. (ф. 3, № 1059).

У листі поет надіслав до редакції журналу «Друг» чотири вірші: «Могила», «Пісня сироти», «Ранок» та «Дві дороги». Тут же були написані рукою Франка і три вірші шкільних товаришів поета. З віршів Франка надрукований лише один - «Могила» - у значно скороченому вигляді («Друг», 1875, № 2, с. 270-271).

Живі і мертві. Друкується вперше за автографом-листом І. Франка до журналу «Друг» від 5 листопада 1874 р. (ф. 3, № 1062). В листі поет надіслав до редакції журналу «Друг» чотири сонети: «Живі і мертві», «Дві дороги» («Вовіки до заслуги дві ведуть дороги»), «Пелікан» та «Наш образ», а також два переклади: «Із книги пісень» Гейне і «Спів хору із «Антігони». З них редакція надрукувала 1875 р. два сонети: «Дві дороги» та «Наш образ».

Пелікан. Друкується вперше за автографом (ф. 3, № 1062).

«Судді тебе й закони зап’ятнали…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 406-407. Зберігся автограф (ф. 3, № 216, с. 46), що обривається незакінченим реченням. Крім того, в тексті викреслені 13-15, 20-23-й рядки. Їх можна прочитати так:

А тим часом, щоб трохи заглушити

Грижу та муку, ти немовби п’яний,

В розпуку кинувсь… (13-15-й рядки)

І потонув ти у багні поганім.

І в серці своїм заглушив ти

Докори й споминки,

Згадки… (20-23-й рядки).

Умовно датується 1878-1879 рр. на тій підставі, що уривок міститься серед віршів, датованих 1878-1879 рр.

Подається за автографом.

«Вечір! Вечір! Сонце сіло…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 407.

Зберігся автограф уривка (ф. 3, № 214, с. 118), в якому викреслені 11 і 20-й рядки. Прочитати їх не можна. Умовно датується 1879 р.

Подається за автографом.

«Враз з ним панотчики прийдуть…». Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко», с. 24-25.

Рукописна збірка, куди входить уривок, містила в собі 42 вірші, які поет готував до друку протягом 1880 р. В кінці збірки рукою Франка була поставлена дата «22-23.IX 1880 р.». З невідомих причин ця збірка не побачила світу. Лише 13 віршів із неї увійшли до першого видання збірки «З вершин і низин» (1887), один вірш - «Вни плакали фальшивими сльозами»,