BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 138
Перейти на сторінку:
стеження – не інакше!..

Вікторію Борисівну ніби підмінили: тепер вона і слухати не хотіла про Одесу, натомість знов була готова опікуватися долею улюбленого старшого сина. Для початку вирішила оновити гардероб Любомира, а потім мріяла про його відновлення в аспірантурі. Про що й повідомила Мареку. Вперше за багато років молодшенький накричав на неї й пішов ночувати до дядька Сашка. Але не спав всю ніч, картаючи себе за материні сльози.

Рано-вранці пішов додому миритися… як раптом виявив на своєму новому дивані Світланку! Вона мирно спала, розтягнувшись на повен зріст. А поруч на своєму старому й тісному, ще підлітковому ліжку, згорнувшись клубочком, спав Любомир. Марек розштовхав його і потягнув на кухню поговорити. Але розмови по душам не вийшло: щойно молодший брат почав докоряти старшому – той скрикнув, неначе поранений звір, і перебудив усе сімейство. На галас прибігла спочатку мати, за нею Світланка, яка спросоння не впізнала Марека й почала плакати, благаючи «незнайомця» відпустити її чоловіка. Але коли, придивившись, зрозуміла помилку – здійняла грандіозний скандал. Вона кричала на всіх, нібито саме вони були винні в її бідах, потім театрально знепритомніла. Коли ж Любомир кинувся до неї, то прорипіла голосом вмираючої бабусі:

– Я вагітна…

Вікторія Борисівна, яка щойно стояла з виглядом відстороненим і байдужим, негайно встала на бік невістки і заявила, що й чути не бажає про видворення «Свєтіка» з їхньої квартири! Ще б пак: перед нею була вже не недолуга дружина її улюбленого сина, а майбутня матір її онука чи онуки.

Марек був неприємно вражений такою зміною. Не маючи сил терпіти весь цей цирк, він нашвидкуруч зібрав свої речі, взяв половину з тих грошей, що й досі лишилися нерозтриньканими, сів у подаровану дядьком Сашком красуню «Волгу» і махнув до Одеси. Вночі з’їхав з траси, припаркувався на узбіччі й сяк-так виспався в автівці.

В Одесу приїхав рано-вранці, швидко розшукав необхідну адресу. Двері відчинила маленька літня жіночка – баба Феня. На вигляд старезна і сухувата, вона разом з тим вирізнялася надзвичайною енергією і жвавістю. Нагодувавши Марека сніданком і напоївши чаєм, приготувалася вислухати нового постояльця. Вона не надто засмутилася тим, що Марек приїхав сам. Йому, навпаки, здалося, що через це старенька навіть зраділа.

– Ну, що тут вдієш… Гроші, звісно, не ті, але хай так, – мовила вона. – Якщо ти, молодий чоловіче, не боїшся важкої роботи і згоден пожити в затишному будиночку біля моря, з власним пляжем, але з туалетом і душем на вулиці, то можу надати таку можливість.

– А море справді поруч? – про всяк випадок перепитав Марек.

– Ближче не буває, – кивнула баба Феня. – Але є одна умова…

– Яка ще умова? – насторожився він.

– Зараз там проживає моя онука, – бабулька загадково посміхнулася. – Вона тобі не заважатиме, бо весь час працює. Та, можливо, ви будете зустрічатися на кухні. До речі, вона прекрасно готує, і якщо тільки забажаєш – нагодує не гірше від мене.

Не надто добре виспавшись у «Волзі», Марек почувався з дороги втомленим, отож особливо не сперечався й погодився на варіант з онукою. «Гірше не буде, а не сподобається, то й з’їду», – подумав він. А поки що дуже хотілося опинитись спочатку під душем, потім у ліжку…

Вони вийшли на вулицю, і старенька попрямувала у бік трамвайної зупинки, проте Марек вчасно схопив її під лікоть і широким жестом вказав на «ластівку» – як він ніжно називав свою автівку:

– Прошу уклінно, екіпаж подано! Він миттю домчить нас на вашу чарівну приморську віллу!

У старенької спалахнули очі, вона випросталася і, немов справжня світська пані, спритно всілася в автомобіль, бурмочучи на ходу:

– Оце поталанило, так вже й поталанило!..

– Куди їдемо, моя господине? – між тим поцікавився Марек.

– Спочатку на Привоз!

«Всі жінки однакові, кожна хоче або в магазин, або на ринок», – подумав молодий чоловік. Хоча вголос не сказав нічого…

На Привозі стареньку знали всі: з нею віталися, жартували, бажали здоров’я. Баба Феня швидко скупилася й повернулася до «Волги», потім вони недовго їхали уздовж трамвайної колії, далі повернули на путівець. За віконцями автівки проносилися фруктові дерева: абрикоси, черешні, вишні, гілки яких напружено схилилися під вагою достигаючих плодів.

Було близько десятої ранку, але сонце вже пекло нещадно. Сади скінчилися, й тепер «Волга» мчала вздовж кущів колючої шипшини, аж поки за різкою командою бабусі не зупинилися в тіні величезного волоського горіха.

– Ось і приїхали! – мовила баба Феня.

– А де ж будиночок? – здивувався Марек.

– А перед тобою! – розсміялася вона. – Виноград його заплів, сховав від сторонніх очей. Зате у нас завжди затишно й прохолодно.

І справді, в тіні виноградної лози, пагони якої порозросталися навсібіч, ховався достатньо просторий двір із зеленою травичкою, невеличким городиком і колодязем. Між двома старенькими яблунями був натягнутий гамак, а скраю двору, біля розлогої смоківниці, приткнулася душова кабінка з величезною, пофарбованою в чорний колір діжкою угорі.

Посеред фруктового саду стояв мініатюрний цегляний будиночок з черепичним дахом і величезними вікнами. Всередині все було влаштовано дуже раціонально. Двадцятиметрова кухня вміщала майже все, що було необхідно для комфорту, починаючи з мініатюрної плити, холодильника, маленького умивальника і круглого столика з трьома різьбленими стільцями. Доволі простора кімнатка була розділена навпіл ситцевою фіранкою. На одній половині стояв невеличкий диванчик з книжковою полицею над ним, вінтажна дубова шафа і сучасний телевізор. На другій половині, біля вікна на стіні висіло дзеркало в різьбленій рамі, а над широким полуторним ліжком з двома вишитими подушками висів гобелен на сюжет «Дівчина і єдиноріг».

– А де ж я спатиму? – здивовано запитав Марек.

– Отутечки! Диви, до чого велика і м’яка перина, чистим гусячим і качиним пухом набита… Ох, яка перинка!..

– А де ж ваша онучка житиме?..

– Оксаночка живе у прибудові, що з тильного боку будинку. У вас будуть спільними тільки кухня і холодильник. Там у неї теж усе зручно й затишно, ти за неї не турбуйся.

Поки старенька крутилася на кухні, Марек поставив «Волгу» в глибині тінистого двору і дбайливо накрив брезентом. Потім взяв величезний лазневий рушник і відправився в душову. Вода була приємно-теплою. Він довго, з величезним задоволенням плескався під душем, змиваючи втому і дорожній пил. Потім залив у діжку свіжої води і пішов назад.

Попри розжарену плиту, в будиночку було прохолодно. Апетитно пахло смаженою рибкою і картоплею. На столі стояли форшмак, свіжі помідори, малосольні огірочки, молодий часник і зелена цибуля, баклажани по-одеськи і всілякі смаколики. Рибка була хоч і дрібонькою, але надзвичайно смачною, та ще й зі

1 ... 51 52 53 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"