Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

- Негайно повернись! Ми не договорили! Не примушуй мене бігати за тобою, або пошкодуєш!

- Я не хочу з тобою розмовляти, поки ти не зміниш свій тон, - заперечила Варя голосом, в якому тремтіли нотки гніву. - І відпусти мою руку, ти мені робиш боляче!

- Мене не цікавить, чого ти хочеш, а чого ні! Робитимеш те, що я сказав!

Він продовжував міцно тримати її руку, але Варі вдалося її вихопити, замахнутися і вліпити йому такого ляпаса, на який тільки вистачило сил. Він відсахнувся назад і втупився на неї, потираючи щоку.

- Якщо ти не зміниш своє ставлення до мене, можеш не розраховувати на мою допомогу, - твердо промовила вона. - Я просто спочатку все розповім твоїй родині, а потім піду з показаннями в поліцію, нехай вони розбираються. Краще сидіти за гратами, ніж терпіти твої глузування.

Варя попрямувала до своєї кімнати, але повернувшись, додала:

- Можеш не стерегти мене під дверима, я клянусь, що не втечу. До речі, ночувати ти будеш у своїй кімнаті, а медовий місяць доведеться відкласти до того, як Ліз займе своє законне місце твоєї дружини.

Чи не промайнув на його обличчі подив? Точно вона сказати не могла, тому що повернулась і увійшла в кімнату, зачинивши за собою двері. Пославшись на сильну мігрень, Варя не виходила з кімнати. Домочадці притихли, запідозривши, що знову сталася сварка. Вони хоч і не були свідками сцени, що розігралася на сходах, оскільки знаходилися в цей час в саду, але відбиток Варіних пальців на Дмитровій щоці говорив багато про що.

За вікном була глибока ніч, коли вона в тисячний раз міряла кроками кімнату. Суперечливі почуття і думки не давали не те що заснути, а навіть всидіти на місці. З одного боку, вона намагалася виправдати його гнів і презирство, вона говорила собі, що невідомо як би вона поводилася, будь вона на його місці, але з іншого боку, терпіти подібне ставлення було вище її сил. Ясно було одне, що необхідно знайти хоч якийсь слід Ліз, а далі будь що буде. Ось тільки як його знайти вона навіть не уявляла. Від цього хороводу думок у неї, врешті-решт, розболілася голова. Згадавши, що на кухні в шафці є аптечка, Варя зважилася спуститися і пошукати болезаспокійливе. Вона вирішила не запалювати світло, щоб не розбудити сплячих домочадців, тим більше в вікна кухні яскраво світив місяць. Без великих зусиль знайшовши коробку з ліками і прихопивши склянку з водою, вона попрямувала назад у свою кімнату. Але коли вона проходила повз їдальню, раптом спалахнуло яскраве світло, яке засліпило її, від несподіванки вона навіть впустила склянку, яка розлетілася.

- Що не спиться? - почувся голос Дмитра. - Що ти тут шукаєш?

І коли її очі звикли до світла, вона побачила як він стоїть спершись об стіну поряд з вимикачем, він виміряв її похмурим поглядом і підніс до губ келих, об стінки якого з дзвоном вдарялися шматочки льоду, що плавали в якомусь алкоголі.

- Я прийшла за таблеткою від головного болю, - спокійно відповіла Варя, поставивши аптечку на стіл і збираючи осколки склянки.

- Я не думаю, що ти тут знайдеш засіб від твого головного болю і безсоння. Від докорів сумління і боязні заслуженого покарання поки ліки не знайшли, - сказав він з насмішкою, потягуючи з келиха.

- А я бачу, що від свого безсоння ти вже знайшов засіб, - кинула Варя, вказуючи поглядом на його келих. - Терпіти не можу людей, які свої проблеми намагаються втопити в алкоголі.

Вона взяла коробку і хотіла піти, але у відповідь почулося:

- Моя головна проблема - це ти з твоєю брехнею. Дівчина озирнулася, і подивившись йому прямо в очі, запитала:

- Якщо я для тебе така проблема, тоді чому ти не заявив на мене в поліцію?

- А я заявив. Тільки, що я міг їм сказати, які факти, ні імен, ні прізвищ, ні назви яхти. Вони заяву прийняли або зробили вигляд, але після того як мені запропонували воду із заспокійливим, я перестав наполягати, інакше мене могли запроторити до психлікарні. А що ще можна було подумати: оскаженілий іноземець ламаною італійською всуміш з англійською заявляє про зникнення дружини, яке сталося бозна коли. Починають перевіряти відомості, з'ясовується, що я прилетів з дружиною, при цьому я стверджую, що це не вона, а її двійник. Від цього і нормальна людина свіхнется, - він втомлено похитав захмелілою головою і додав: - Я ж навіть імені твого не знаю.

Сторопівши Варя згадала, що дійсно в своїх зізнаннях жодного разу не згадувала свого імені.

- Варя. Мене звуть Варвара Синиця.

- Будемо вважати, що познайомилися, - криво посміхнувся він, знову підносячи келих до губ.

Але Варя перехопила його руку.

- Це зараз не допоможе. Я краще зроблю солодкий трав'яний чай.

Поки наповнювала чайник водою, діставала чашки, вона відчайдушно міркувала, як знайти ту ниточку, яка призведе до Ліз. І раптом як спалах пронеслося: «Алекс і записна книжка». Поки закипала вода в чайнику, вона зважилася все розповісти Дмитру, який її уважно вислухав без вже звичних знущань, здавалося, що навіть хміль випарувався. Але коли вона почала наливати чай в чашки він раптом сказав:

- Цікаво, чому ти це розповідаєш зараз, чому раніше не згадувала? Що ти задумала? Швидше за все, цей Алекс - твій спільник. Чому ти його зараз здаєш?