Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Здавалось, що все завмерло... Хвилини йшли так повільно, ніби хтось навмисно хотів зупинити час. Я рахувала секунди з надією, що гостра біль мине. Мені байдуже було на все... На водія, якого ледь витягнули з розтрощеного автомобіля, на себе, яка не на жарт перелякалась, але на диво майже не постраждала. Я хвилювалась лише за свого малюка, адже пекельна біль унизу живота не давала спокою, і зводила з розуму. 

Якщо я втрачу і його, то моє життя і справді втратить будь-який сенс. 

Звук сирени швидкої був таким гучним, що здавалось він в силі заглушити навіть крик моє душі. Знаєте, як то кажуть, на порозі життя та смерті ми завжди згадуємо усе своє життя. Ось і я так само. Я знаю, що якщо щось піде не так. Тобто… Якщо з малюком щось буде не так, то я більше не буду намагатися. Я просто опущу руки, бо більше не буде за що боротися. 

Я згадувала все... Батьків, друзів, навіть роботу, яка приносила чимало проблем, але яка так наблизила мене до моєї мрії... 

Дениса... Я зрозуміла як же ж мені все-таки бракує його. От би він був зараз поруч і тримав мене за руку... І більшого й не треба...

Я б забула про все. Кожну образу та погляд, що вбивав мене. Лиш би був поруч…

Минуло 2 роки...

Емілія

Нестерпна біль живе поруч зі мною ось уже другий рік... Я була впевнена, що якщо я покину все, втечу, то щось зміниться. Я думала, що на другий шанс заслуговує кожен, але Бог дав мені зрозуміти, що це не так. Він покарав мене за всі мої гріхи, за мою брехню, за лицемірство та слабкість. Він забрав те, що подарувало мені друге дихання... Мого малюка... 

Я заспокоюю себе думками що так навіть краще. Моя дитинка там, де немає болю і страждань, де лише тиша та спокій. Але чому мені не легше? Я хотіла лише одного, подарувати життя, зробити щось справді світле... Ця дитинка стала б для мене спасінням, але... Завжди у всьому є одне але... Чомусь дуже часто за гріхи батьків розплачуються їхні діти. Така вона правда життя. Та аварія поділила моє життя на "до" та "після". Моє зламане та розбите серце болить ось уже другий рік... Чи згадувала я про Дениса за цей час? Звичайно.

Ні, я не звинувачувала і не кляла його, адже він не винен. Єдина його помилка була в коханні до мене! 

Я була впевнена, що навіть ті, хто роблять помилки заслуговують на щастя, але життя показало мені, що за все є своя плата. 

Але, я не опустила руки. Так, сльози душать мене щоночі, але вдень я цього не показую. Я змінила себе, своє життя заради того, хто так і не зумів з'явитися на цей світ. 

Денис

Ох, ця метушня колись доконає мене остаточно. Чому ці телепні нічого не можуть зробити самостійно? Невже так важко просто домовитись з партнерами про зустріч. Тепер я розумію, чому всі так рвуться у відпустки, це те що мені зараз потрібно. 

За цих два роки наша компанія дуже піднялась в очах не лише людей, як покупців нашого одягу. 

Сам бренд став досить відомим на ринку. І це те, чого я завжди прагнув. Але, як би там не було, поповнювати ряди своїх партнерів треба. Компанія "Vida clothes" зробила надзвичайний вступ в наші ряди. Особисто я не був присутній, адже в той час мав зустріч з інвесторами в Туреччині, але якщо вірити моїм знайомим, які були присутні, то колекція варта уваги. Щоправда, я нічогісінько не знаю про керівників, але кажуть що сам колектив у них дуже кваліфікований та талановитий. Надіюсь з ними ми досягнемо ще більших висот. Сьогодні ввечері у нас зустрів з одному з престижних ресторанів міста. Ми повинні знайти спільну мову, впевнений що ЗМІ оцінить те, що компанія, скажімо, "нашого віку" має співпрацю з молодшим поколінням компаній. Нам потрібен будь-який ажіотаж, аби ще вище піднятись в очах оточуючих.

Емілія

Час нікого не чекає. Він йде, знищуючи все. Залишається лише спогад, який зводить з розуму, адже в ті часи не повернешся. Мій час не просто змінив мене, я переродилась як Фенікс. Тепер це нова "Я".

Ніякого жалю, переживань, страху і любові. 

Все це тепер просто зникло. Так, я в своїх змінах виню тільки себе, але всеодно почуття злості завжди є.

Знаєте у чому вся іронія? Ми стали партнерами з компанією, з якою у мене були дуже тісні стосунки — "Venus clothes". 

Так, це місце де я виросла та набралась досвіду. Там, де я почала літати, і де мені зламали крила. Сказати що мені далось важко прийняття такого рішення про співпрацю — це нічого не сказати. Але вони одні з перших на ринку, а наша компанія-новачок на даний момент обговорюється в усіх ЗМІ. Я могла б так сказати. Але... Це брехня.

Я хочу зруйнувати, знищити з середину те місце, яке вбило колись мене. Ця компанія потопила моє життя і я зроблю те саме з нею. Звісно я все розумію, винити і знищувати компанію неправильно, тому я це робити не буду. 

"Блискавичний старт" — такі загаловки були в усіх журналах та газетах. Так, наш старт був феєричний. Колекція вечірнього вбрання для жінок та чоловіків, показ мод, де були присутні усі почесні модельєри, дизайнери та інвестори. Звісно все це завдяки моєму партнеру, про якого я розповім пізніше.

Коротше кажучи, для нас, як і для компанії Дениса, ця співпраця стала золотим руном. Це принесе не тільки прибуток, а й кар'єрний ріст та популярність на ринку. Це саме те,що нам і потрібно. Не зникати з поля зору, поки ми ще тримаємось вершини .

Ось і настав час зустрічі з партнерами... Я думала, що відчуватиму страх чи хоча б якісь почуття, але ні... Невже це знак, що я нарешті забула та відпустила?

— Знаєш, Денис Андрійович повинен сьогодні бути зі своєю дружиною. Цікаво, вона теж така ідеальна, як і він? — запитує мій партнер, криво посміхаючись.

Ось, те чого я і боялась. Щось закололо в грудях.

"Дружина".

Я не цікавилась його життям аніскільки, бо не думаю що мала на це право, та і бажання як такого не було. Видно, він не відмовився від теми спадку, але минуло два роки. Якби це було просто так, то вже б розвелися. Невже... Все по коханню? Невже той, хто казав, що не здатен по-справжньому кохати помилився? Якщо я думаю, що забула, то чому у серці відчуваю якийсь трепіт? Це не ревнощі, скоріше це страх зустрітися з тим, що я не готова була втратити. Зберись, Емі! Ти сильна.