Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Він відштовхнув Олесю і, схопивши Ліку за худе плече, потягнув до сходів.  Але та, скрикнувши, впилася зубами йому в руку.

Бородатий заревів і з розмаху вдарив дівчину в груди. Вона відлетіла до стіни, намагаючись схопити ротом повітря.

Олеся мовчки підскочила до кривдника.  Зовні безпристрасна, але в душі на межі емоцій, вдарила його коліном у пах.  Вона вміла захищатися, не вперше доводилося їй так чинити, тому влучила безпомилково куди треба.

Бородатий видав невиразний звук і, витріщивши очі, склався навпіл.

– От же сучка! – крикнув його супутник, кидаючись до дівчини, і схопив її спітнілими долонями за горло.

– Обережніше! Не придуши до смерті! – прохрипів бородатий, – Я сам із нею розберуся... 

Кров хвилями била Інгі в голову.  Перед очима танцювали різнокольорові вогники, їй здавалося, ніби стіни підвалу почали вібрувати.

Вона висмикнула з кишені руку, підскочила до того, хто душив Олесю, і що було сили різанула його ножем по зап'ястку. Не почула крику, бо у вухах стояв розкотистий гул. Бризнула кров. 

Чоловік відпустив дівчину, на шиї якої залишилися сині сліди від його пальців, і відсахнувся, намагаючись затиснути долонею  страшну рану.

– Біжимо! – крикнула Інга, підштовхуючи Олесю до сходів,  – Ліко, люба, біжимо! 

Тій не потрібно було повторювати двічі. Вона вже трохи оговталася після удару, хоч усе ще важко дихала.

Але не встигли дівчата зробити й кількох кроків угору,  як двері відчинилися. 

На порозі встали двоє охоронців. Вони проходили коридором, та їхню увагу привернули шум і метушня, які  доносилися з підвалу.

– Що тут за фігня... – промовив один, не відразу зрозумівши, що до чого.

Другий брудно вилаявся.

– Ловіть ціх сучок! –  крикнув бородатий, намагаючись випростатися, але біль від удару все ще різав його пах, немов гострим лезом.

Дівчата зупинилися і щільно притулилися одна до одної. Інга виставила вперед закривавлений ніж. Звісно, вона чудово усвідомлювала:  їх уже ніщо не врятує, але сподівалася, відчайдушно сподівалася на диво...

Один з охоронців хижо посміхнувся і висмикнув пістолет із кобури, на поясі.

–  Нехай краще стріляє, ніж така невідомість…– схлипнула Ліка і стиснула руку Олесі.

І тут підлога під ногами захиталася, затремтіла, немов якась сила штовхала її зсередини.

– Землетрус?  – розгублено промовив охоронець і навіть пістолет опустив від подиву.

Стіна, до якої примикали сходи, перетворилася на вихор білого сліпучого світла. Вихор  той налетів на дівчат, обхопив їх тугими кільцями і потягнув. Вони навіть скрикнути не встигли, як провалилися в темряву й понеслися кудись із жахливою швидкістю.