Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

• Ви вчитеся насолоджуватися своїм тілом.

Змінитися можна завжди, яким би не був ваш досвід у житті. Якщо ви бачите, що ваші особисті кордони — жорсткі, може­те поміркувати над тим, як зробити їх здоровішими.

Наприклад, можна змінити тип прив’язаності, усвідомивши ситуацію та відчуваючи готовність працювати над формуванням почасти нового уявлення про те, хто ви. Якщо ви уникаєте зобов’язань в особистому житті, подумайте, які пере­ваги можете отримати від стабільних стосунків. Не поводьтеся так, як вважали за потрібне в минулому через травматичний досвід, натомість спробуйте щось інше. Почніть з більшої відкри­тості — діліться інформацією. Попросіть іншу людину до­помогти вам, навіть якщо раніше ви робили усе самотужки. Покладайтеся на взаємність у здорових стосунках, діліться особистим з іншою людиною, адже саме так можна встановити міцний зв’язок.

Якщо ж проблеми з прив’язаністю виникають не у вас, а в людини, з якою у вас стосунки, не миріться з цією ситуацією, ставте під сумнів її доцільність. Говоріть про те, що ви бачите. Іноді навіть варто висловлювати здогади про те, чим зумовлена поведінка цієї людини. Якщо ви мовчатимете, стосунки й надалі будуть нездоровими, аж доки ви не обговорите наріжні проблеми.

Якщо ваша кохана людина пережила травму, не намагайтеся опрацювати травматичний досвід разом з нею, перекладаючи на неї цю відповідальність. Скажіть їй, що саме ви бачите, і допоможіть звернутися до відповідного спеціаліста в галузі психічного здоров’я.

Для виконання цієї вправи запишіть відповіді у щоденник або на окремому аркуші.

• Яким чином травма вплинула на вашу здатність встановлювати особисті кордони?

• Цілком нормально встановлювати межі прийнятного та мати певні очікування, які допомагатимуть вам почуватися в безпеці. Що саме ви можете сказати собі, щоб підтримати це переконання?

12 Спротив (псих.) — психічний механізм, який заважає психотерапевтичному втручанню.

13 Брене Браун. Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є / пер. з англ. О. Замойська. Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.

Кайл отримав підвищення, і щойно гроші надійшли на його банківський рахунок, він побіг купувати нову автівку. На його погляд, він сумлінно працював увесь рік, тому заслуговував на винагороду. Кайл вірив у важку працю і в те, що варто завжди себе винагороджувати за досягнення. Власне, щоразу після підвищення на роботі або отримання премії Кайл балував себе якимсь дорогим подарунком: купував годинники, дизайнерський одяг або туристичні послуги.

Утім, хоча Кайл здавався заможною людиною, насправді він жив від зарплати до зарплати ще й накопичив борг за кредитами у двадцять п’ять тисяч доларів. У нього не було заощаджень, і він постійно позичав гроші в батька, щоб підтримувати свій спосіб життя. Кайла жахала думка про те, що він не може витрачати гроші так, як йому заманеться, водночас він потерпав від такого ставлення.

Після сімейної суперечки через затримання виплат по кредиту на автівку Кайл звернувся до мене по допомогу. На цьому наполягав його батько, і чоловік погодився на психотерапію, щоб навести лад у фінансовому житті.

Спочатку чоловік не хотів відкриватися мені — він не бачив у цьому жодного сенсу. Кайл думав, що йому потрібно протриматися декілька місяців, а потім усе буде гаразд. «Скільки разів ви вже казали собі таке?» — запитала я.

Ці мої слова, здавалося, приголомшили його. Кайл знав, що надмірні витрати стали для нього звичними, але мусив визнати: щоразу, коли фінансовий стан погіршувався, він завжди казав собі: «Мені просто потрібно протриматися декілька місяців». На жаль, місяці переходили в роки, гроші зникали на надмірні витрати — і батько знову і знову мусив допомагати сину. Навіть коли прибутки Кайла зростали, він все одно марнотратив геть усе, купуючи щось більше та краще, ніж мав раніше.

Кайл просто не міг собі відмовити. Від думки про те, що він має себе чогось позбавити, йому ставало зле. Під час нашої другої зустрічі я попросила Кайла описати свою довгострокову фінансову мету. Вона передбачала заощадження, придбання власного помешкання, виплату боргу за автівку — і ранній вихід на пенсію. Коли він перерахував усе це, я запитала: «То як ви плануєте досягти цієї мети?»

Кайл зауважив, що це його довгострокові плани, адже нічого з цього списку він не зможе зробити за рік-два. Під час подальшої розмови виявилося, що ця ж мета була у Кайла ще п’ять років тому, утім, він анічогісінько не зробив для її досягнення.

Його мета виявилася недосяжною, позаяк Кайл сформував нездорові особисті кордони у сфері фінансів. Доки він витрачав гроші, щойно отримавши їх, чоловік не міг розірвати замкнене коло, яке змушувало його жити від зарплати до зарплати. Встановивши, що Кайл має мету, яка передбачає більш продумані витрати, ми почали говорити про корисні межі прийнятного, які допомогли б йому досягти бажаного: заощаджувати, менше витрачати та відкладати