Читати книгу - "Новий кінець , Ізабель Азімова "

"Довго білі таємничі крила, обвивають маревом видінь"

Пройшов тиждень від усіх цих не самих приємних подій. Життя продовжувалась, і я по трохи відходила від ситуації з Люком і Лілі, яку до речі арештували. Її вчинок до сих пір не виходив з моєї голови і я до кінця, не могла зрозуміти її поведінку. Так, вона була закохана у Деміана, але через це вона, дійсно була готова вбити людину?

Якщо брати під увагу інші аспекти життя, то я продовжувала ходити на лекції в університеті і працювати в книгарні. Власники книгарні, дізнавшись про Лілі, були в явному шоці, але почали шукати нового працівника. Я ж в свою чергу, проводила співбесіди, з бажаючими працювати, хоч їх було і не багато. 

Сьогодні, я вже була на одній лекції в університеті і бігла відкривати книгарню. Дякувати, що мені дозволили відкрити книгарню сьогодні на дві години пізніше, і я встигала дійти з університету до книгарні. Наблизившись до дверей, я дістала ключі і швидко відкрила замок. Зайшовши всередину, я ввімкнула світло і з полегшенням зітхнула. Простір, наповнений книжковими полицями, завжди дарував мені спокій та затишок. Я почала рутинно готувати книгарню до робочого дня: увімкнула кавоварку, провітрила приміщення та розставила нові надходження на полиці.

Раптом я почула, як двері відчинилися, і до книгарні зайшов Вілл. Я дуже здивувалась побачивши його, але посміхнулась. 

- Вілл! Привіт, - посміхнувшись я підійшла до чоловіка і обійняла його. 

- Я нещодавно розмовляв з Нерезою і вона розповіла, як якась психопатка тримала тебе в заручниках. З тобою все нормально? - хвильовано запитав Вілл, а я засміялась від того, як Нереза здраматизувала. Лілі, беззаперечно, була психопаткою, але я рада, що нічого страшного не сталось. 

- Все обійшлось, на щастя. Дякую, що запитав, - відповіла я, усміхнувшись. 

-  Я радий, що все гаразд. Це жахливо, коли чуєш про такі речі, і не можеш бути поруч, щоб допомогти.

- Ти вже допомагаєш, - запевнила я його. - Просто тим, що піклуєшся і запитуєш, як я.

В цей момент, двері книгарні відкрились, і я побачила Деміана. Ми домовлялись, що він зайде сьогодні до мене, але я не думала, що він прийде одразу після відкриття. Після ситуації, Деміан хоче бути постійно поруч, за що я вдячна, але йому не варто так за мене хвилюватись. Побачивши нерозуміння на обличчі чоловіка, він перевів погляд з Вілла на мене і подивився запитливо. Вирішивши, врятувати напругу, я сказала:

- Деміан, як добре, що ти зайшов зараз. Познайомся з Віллом, - представила я його, а Вілл посміхнувся і протягнув руку Деміану. Той вагався декілька секунд, але все таки пожав руку Вілла. 

- Приємно познайомитись, - неохоче сказав Деміан, а я підійшла ближче і трохи штовхнула його ліктем. 

- Мені теж. Що ж, радий, що все з тобою добре, Ейло. Мені вже треба йти, - сказав Вілл і підійшовши до мене, обійняв наостанок і попрощавшись, вийшов з книгарні. 

Деміан повернувся до мене і поцілував. 

- Я скучив за тобою, - прошепотів він, відірвавшись від поцілунку. Його очі були повні любові і турботи.

- Я теж, - відповіла я, всміхаючись.

- А що він тут робив? - запитав Деміан, а я трохи відійшла від нього. Знову він за своє. 

- Заходив питати, як я, - просто відповіла я. Обличчя Деміана залишалось недовірливим і я продовжила, - Боже, я вже казала мільйон разів, він просто мій друг. 

 - Не думаю, що він хоче бути просто твоїм другом, - фиркнув чоловік. 

- Ти цього не знаєш, - пожала плечима я і відійшла від Деміана, роблячи вигляд, що мені терміново треба поставити якусь книжку на полицю. 

- Я бачив, як він на тебе дивився, - Деміан встав позаду мене і я не бачила його виразу обличчя, але була впевнена, що воно сповнено недовірою до Вілла. Я обернулась до нього. 

- Я думала, що всі питання, щодо довіри, ми владнали. 

- Я довіряю тобі, але не йому, - відчужено сказав чоловіук. 

- Те, що ти довіряєш мені, повинно вистачати, - сказала я і посміхнулась. Я взяла його обличчя в свої руки, дивлячись йому прямо в очі.

Він зітхнув і м'яко притиснувся до моїх долонь, заплющуючи очі на мить. Коли він знову відкрив їх, у них було менше тривоги, більше тепла. 

Я наблизилася ближче, наші губи майже торкнулися. Він вдихнув моє ім'я, і це звучало як молитва, як обіцянка. Наші губи зустрілися, спочатку обережно, але потім я відчула, як він притиснув мене до себе сильніше, поцілунок став глибшим, пристраснішим.

Мої руки ковзнули в його волосся, а його пальці ніжно обвили мою талію. Наші серця билися в унісон, і на мить весь світ зник, залишилися тільки ми двоє. Поцілунок був таким солодким, таким важливим, якби він міг вилікувати всі наші рани і зняти всі тривоги. Мені було важливо знайти, що в наших стосунках є довіра. 

Почувши, що двері книгарні знов відкрились, я відірвала голову і побачила дівчину, яка ніяково стояла і дивилась на нас. Я відштовхнула Деміана і він посміявшись, відійшов. 

- Вибачте, я прийшла на співбесіду, - сказала невпевнено дівчина, подивишись на мене. О боже, це було ніяково. 

-  Це ви мене вибачте. Давайте пройдемо в середину, ви сідайте за той столик, а я підійду через декілька хвилин, - сказала я, а дівчина з посмішкою, пройшла і сіла. 

Я підійшла до Деміана і побачила, що він до сих пір посміюється з мого почервонілого обличчя. 

- Це було ніяково,- сказала я. 

-  Ми вже займались тут таким, чого це ніяково для тебе? - запитав Деміан і підійшов ближче.

- Вона побачила нас. А я якщо б це був хтось інший?

- Вони б позаздрили нам, - посміхнувся чоловік, а я засміялась. 

- Добре, іди, а я проведу співбесіду, - сказала я, намагаючись повернути собі серйозний вигляд.

Деміан поцілував мене в щоку і  вийшов з книгарні. Я взяла кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися, і підійшла до дівчини, яка сиділа за столиком.

- Вибачте за цю незручність. Мене звати Ейла. Як вас звати? - запитала я, намагаючись виглядати професійно. Хоча дівчина мала такий самий нервовий вигляд, як і я.