Читати книгу - "Як народжуються емоції"

стрибків на великі відстані та лазіння по стінах, чому ми й захоплюємося так супергероями типу Людини-павука. Люди точно найталановитіші лише в будівництві ракет для польотів до інших планет, вигадуванні й нав’язуванні різних законів, що існують у нашій свідомості й диктують, як нам поводитись одне з одним. Щось у людському мозку дає нам наші унікальні можливості, але це «щось» не обов’язково має бути окремою, спеціалізованою мозковою схемою для ракетобудування та нав’язування законів — або, в нашому випадку, емоцій, — переданою від наших тваринних предків.

Одним із найприкметніших пристосувань є те, що вам не потрібно нести весь генетичний матеріал для створення всіх налаштувань у мозку. З біологічної точки зору, це було б надзвичайно витратно. Натомість ви маєте гени, що дозволяють вашому мозку розвиватися в контексті інших мізків навколо вас за допомогою культури. Так само як мозок окремої людини користується перевагою надмірності, стискаючи інформацію в подібності та відмінності, багато мізків користуються перевагою надмірностей один одного (тим, що ми в одній культурі та засвоїли одні поняття) і налаштовують один одного. По суті, еволюція покращує свою ефективність за рахунок людської культури, а ми передаємо культуру нашим нащадкам, налаштовуючи їхні мізки.

Від макро- до мікрорівня людський мозок організований для мінливості та дегенерації. У його мережах кластери нейронів є почасти незалежними й ефективно обмінюються великими обсягами інформації. Така організація дозволяє постійно змінюваним сукупностям нейронів формуватися й розчинятися в якісь мілісекунди, так що окремі нейрони беруть участь у різних конструкціях у різних ситуаціях, моделюючи мінливий і лише почасти передбачуваний світ. Якимось нейронним відбиткам у такому динамічному середовищі місця немає. Для всього людства було б надзвичайно неефективним мати один успадкований набір психічних модулів, якщо врахувати, що ми живемо в таких різноманітних географічних та соціальних умовах по всьому світу. Людський мозок еволюціонував для створення різних типів людської свідомості, пристосованих до різних умов середовища. Нам не потрібен один універсальний мозок, який створює одну універсальну свідомість, аби стверджувати, що ми всі належимо до одного виду.

Загалом, теорія конструйованих емоцій є біологічно інформованим, психологічним поясненням того, ким ви є як людина. Вона враховує як еволюцію, так і культуру. Ви народжуєтеся з якимось налаштуванням мозку, що визначається вашими генами, але умови середовища можуть вмикати й вимикати деякі гени, дозволяючи вашому мозку налаштовуватися на ваші переживання. Ваш мозок формується реаліями світу, в яких ви опиняєтеся, зокрема соціальним світом, створеним угодою між людьми. Ваша свідомість — приклад величезної спів­праці, якої ви навіть не усвідомлюєте. Через конструювання ви сприймаєте світ не в якомусь об’єктивно точному сенсі, а крізь призму власних потреб, цілей та минулого досвіду (як робили з бджолою із цяток). І ви є не верхівкою еволюції, а лише дуже цікавим різновидом тварини з деякими унікальними здібностями.

• • •

Теорія конструйованих емоцій відкриває зовсім іншу точку зору на природу людини, ніж класичний погляд. Класичні ідеї про наше еволюційне походження, нашу персональну відповідальність та наші стосунки із зовнішнім світом панували в західній культурі тисячі років. Щоб зрозуміти цей давній погляд на природу людини та чому він усталився так надовго, зручно почати — як у дуже багатьох наукових оглядах — із Чарльза Дарвіна.

У 1872 році Дарвін опублікував книгу «Вираження емоцій у людини і тварин», в якій писав, що емоції передані нам незмінними крізь віки, від перших тварин-­предків. Таким чином, емоції сучасної людини, за Дарвіном, викликаються давніми частинами нашої нервової системи, і кожна емоція має якийсь специфічний, відповідний їй відбиток.

Запозичивши термін із філософії, Дарвін стверджував, що кожна емоція має сутність. Якщо випадки смутку відбуваються з опущеними кутиками губ та сповільненим пульсом, то відбиток «опущених кінчиків губ та сповільненого пульсу» може бути сутністю смутку. Як альтернатива, його сутністю може бути якась глибинна причина, що робить усі випадки смутку емоцією, якою вони є, така як набір нейронів. (Я використовуватиму слово «сутність» для обох можливостей.)

Віра в сутності називається есенціалізмом. Вона припускає, що певні категорії — смуток та страх, собаки й коти, чорні і білі американці, чоловіки і жінки, добро і зло — всі мають істинну реальність або природу. Вважається, що в межах кожної категорії окремі її представники мають якусь спільну глибинну властивість (сутність), що змушує їх бути подібними, навіть якщо вони мають певні поверхові відмінності. Існує багато різновидів собак з відмінностями в розмірі, формі тіла, забарвленні, манері бігу, темпераменті тощо, але ці відмінності вважаються поверховими з огляду на певну сутність, що є спільною для всіх собак. Собака — це ніколи не кіт.

Так само й усі різновиди класичного погляду передбачають, що емоції, на кшталт смутку та страху, мають окремі сутності. Невролог Яак Панксепп, наприклад, пише, що сутністю емоцій є якась схема в підкіркових ділянках вашого мозку. Еволюційний психолог Стівен Пінкер пише, що емоції схожі на психічні органи, аналогічні органам тіла для виконання спеціалізованих функцій, і що сутністю емоцій є якийсь набір генів. Еволюційний психолог Леда Космідес та психолог Пол Екман припускають, що кожна емоція має якусь вроджену, непомітну сутність, яку вони називають метафоричною «програмою». Версія класичного погляду Екмана під на­звою «теорія базових емоцій» передбачає, що сутності радості, смутку, страху, подиву, гніву та відрази запускаються в дію автоматично об’єктами та подіями у світі. Інша версія, під назвою класична оцінювальна теорія, вставляє між вами та світом додатковий крок, стверджуючи, що ваш мозок спочатку прораховує («оцінює») ситуацію та вирішує, чи запускати якусь емоцію. Усі версії класичного погляду погоджуються, що кожна категорія емоцій має окремий відбиток; вони тільки розходяться щодо природи сутностей.

Есенціалізм якраз і є винуватцем того, що від класичного погляду так складно відмовитися. Він заохочує людей вірити, що їхні відчуття виявляють об’єктивні кордони в природі. В аргументах ідеться про те, що радість і смуток виглядають та відчуваються по-різному, тому повинні мати різні сутності в мозку. Люди майже завжди не усвідомлюють, що есенціалізують; вони не здатні побачити, як рухаються їхні власні руки, коли вони проводять лінії розмежування у світі природи.

Як показує «Вираження…», віра Дарвіна в сутності емоцій допомогла поширити сучасний класичний погляд на емоції. Та сама віра також змусила Дарвіна мимоволі виглядати лицеміром. Нелегко критикувати — не кажучи вже про те, щоб заперечувати — ідеї одного з найвидатніших учених в історії. Але спробуймо, добре?

Найвідоміша книга Дарвіна «Походження видів» започаткувала зміну парадигми, що трансформувала біологію в сучасну науку. Його найбільшим науковим досягненням, яке так чудово підсумував еволюційний біолог Ернст Майр, стало звільнення біології від «незрушної хватки есенціалізму». Проте щодо емоцій Дарвін зробив незбагненний розворот назад, написавши через тринадцять років «Вираження…» — книгу, просто-таки пройняту есенціалізмом. Зробивши це, він відкинув свої дивовижні інновації та повернувся до хватки есенціалізму, принаймні щодо емоцій.

Розумієте, до того як теорія Дарвіна з «Походження видів» стала популярною в ХІХ столітті, у царстві тварин панував есенціалізм. Була думка, що кожен вид має ідеальну форму, створену Богом, з характерними властивостями (сутностями), що відрізняють його від усіх інших видів (кожного з їхніми власними сутностями). Причиною відхилень від ідеалу вважалися якісь вади чи нещасні випадки. Уявіть це як свого роду виставку собак у біології. Виставка собак, якщо ви