Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після повернення до Центру виявилося, що Директор був уже в курсі. І до себе її поки що не викликав. Це було і добре, і погано водночас. Отже, поки що не вирішив, що з нею робити. Гуріна сподівалася, що, враховуючи її колишні заслуги, її не приберуть безслідно з лиця землі.
Прийнявши душ і переодягнувшись у джинси та пересічну футболку, вона вирішила напитися з горя. Жінка пішла до бару. Там вона розсіяно віталася з колегами, дивилася футбольний матч, і пила, пила, пила...
- Чого це наша Залізна Леді так наливається? - запитав у бармена В'ячеслав.
- Та чув, що непруха в неї. Впустила втікачів. Тільки – ш-ш-ш!
В'ячеслав кивнув головою. Але таємниця вже не була таємницею. Якби втікачів знайшли, то вони давно були б тут. Значить, їх або... зачистили, або прогавили. Молодий чоловік щиро хвилювався за втікачів, з якими встиг потоваришувати. Він старанно доглядав волохатого Барона разом з Тімом і Даною. Але думав, що свинка вже забула Андрія. А ось він - не забув. Все чекав. Однак, знак оклику так і не з'явився на його моніторі.
Знати б, що з ними!
…Свідомість наполягала. Вимагала, щоб вони повернулися до свого звичайного світу і повідомили родичам, що з ними все добре. А потім можна буде повернутися сюди і ні про що не переживати. Але, з незавершеними справами сюди не можна було приходити.
Свідомість намагалася підбадьорити їх, і поступово розділилася. Першим у її потік увірвалося відчуття гарячого повітря. Розпечений потік обпалював ніс та рот. Тіло Лізи чомусь стало припікати його з правого боку. Андрій, що не повністю прокинувся, відчув, як Ліза віддавила йому передню поверхню тіла, а задню чомусь стало пекти. Він намагався розплющити очі, але повіки, ніби, хтось склеїв. Але, він звідкись знав, що правою рукою обіймає Лізу. Він знав, що коли з ними щось трапиться, вони залишаться разом, і був спокійний.
"Бах"! - пролунав звук вибуху. Ліза та Андрій відчули різкий поштовх, і одночасно розплющили очі. Перед ними майнула картина фантастичного підірваного Всесвіту.
"Знову глюки?" - подумав хлопець і застогнав від болю, що виник у лівому боці.
- Ай! – почув він.
– Що?
Він остаточно прийшов до тями і змусив себе розплющити очі. Ліза здивовано оглядалася довкола.
- Та щось пече праворуч все!
- Схоже, нас хтось намагався підсмажити! - невдало спробував жартувати Андрій.
Але, оглянувши себе і Лізу, він помітив велике почервоніння шкіри.
- Схоже, у нас із тобою є опік! Але, не хвилюйся, тільки першого ступеня. Пухирів немає.
- Дивно. Чого б це? У кімнаті нічого не горіло.
- А що ти пам'ятаєш?
- Ми були у домі…. Ні! Ми були з Поливановою на пляжі.
- Тоді як же ми опинилися тут?
Ліза поволі опустилася на диван. Дивно, вона не пам'ятала у себе такого м'якого пледу.
- Стривай. Вона вирішила залишитись там. А ми?
- А ми повернулися, щоб передати батькам...
- Так-так-так! Тільки чому ми зараз отямилися не на пляжі, а в будинку?
- Хто знає? Може це Місце так транспортує живих?
- Ага, прям таксі додому! Тобі не здається, що тут щось не так?
- У сенсі?
- Ну, щось таке невловиме. Не можу зрозуміти. Дрібниці якісь.
Андрій озирнувся.
- Все начебто на своїх місцях.
- І все-таки, щось не те. Ось, ти пам'ятаєш цей плед?
Андрій невпевнено знизав плечима.
- Та я взагалі не звертаю уваги на таке.
Дівчина пройшлася кімнатами, зазирнула у ванну. У воді сиротливо лежали їхні тенісні м'ячики.
- Я згадала! - вигукнула Ліза і вискочила з ванної.
- За нами прийшли із Центру. Ти казав, що бачив цілу команду.
- Так, я тепер також згадав. Вони кралися до нас із парку, а ми теж звідти поверталися.
- То що? Вони нічого в хаті не зачепили?
- Як гадаєш, вони наставили нам «жучків»? - злякалася Ліза.
- Не знаю. Дивно, що з їхньою підготовкою вони нас не знайшли. Але, на мою думку, це питання кількох годин. У кращому разі.
- Гей, дивись!
Ліза покликала його до зали, де на столі знайшла записку.
- Це від Гуріної!
Вона почала читати і здивовано округлила рота.
- Що там? - Не міг стримати свого інтересу Андрій.
- Ти маєш сам це прочитати, - повільно простягла йому аркуш паперу подруга і здивовано покрутила головою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова», після закриття браузера.