Читати книгу - "Лише секунда"

Через багато століть, розуміючи, що князівство Готія більше не існуватиме, сім’я вирішила називати своїх благородних нащадків принцами і принцесами. Ті мали приймати дійсність такою, якою вона дається їм, і все ж — зберігати в душі маленький вогник надії на те, що колись їхня рідна Готія відродиться з попелу, несучи в світ принципи добра і справедливості.

Півтори тисячі років незчисленний скарб годував сім’ю, але до початку третього тисячоліття від Різдва Христового він вичерпався. І останньому поколінню тільки й вистачило останніх отриманих за коштовності грошей на те, щоб купити однокімнатну квартиру в спальному районі Києва.

Так одного погожого дня на останній поверх двад­цятиповерхового будинку в’їхала молода сім’я.

Це були принц і принцеса, але ніхто навколо не знав, хто вони насправді. Часом вони одягалися в чудові давні готичні вбрання, надягали на голови корони, а на ноги витончене, прикрашене дорогоцінним камінням взуття, і так ходили по квартирі — принц і принцеса без влади і князівства. Проте їм і не потрібно було цього всього, вони дивилися одне на одного і раділи тому, що вони разом. Ця маленька квартира була їхнім князівством. Вони виходили на балкон, обіймалися, дивилися, як вдалині переливаються відблиски Дніпра, роздивлялися птахів, що пролітали поруч, і уявляли, що вся ця земля, поки сягає погляд, належить по праву їм. Вони вмикали музичний центр і кружляли під звуки вальсу в танці. А потім переодягалися в свій звичайний домашній одяг і пили чай.

Ніхто з сусідів не знав про те, що щодня зустрічається зі справжніми принцом і принцесою, адже бачили перед собою лише приємну пару молодят.

Це сталося одного звичайного дня, коли принц і принцеса збиралися на роботу. Принцу потрібно було приїхати раніше, він поспішав і поглядав на годинник.

— Іди, любий, — сказала йому принцеса. — Не чекай на мене.

Він поцілував її і зник за дверима, насвистуючи ме­лодію вальсу. Принцеса уважно подивилася на себе в дзеркало, підфарбувала вії та губи, пригладила волосся, роздивилася себе зусібіч, накинула зверху легке пальто, застебнула високі, майже під коліно, чоботи і вийшла з дому. Підбори застукотіли по східцях.

Вона натиснула кнопку виклику ліфта, але та не загорілася. Принцеса кілька разів наполегливо повторила спроби, але ліфт не відповідав. Вона спохмурніла і приклала вухо до дверцят. За ними була тиша: ліфт не працював. Принцеса зітхнула і перейшла через довгий коридор до дверей на спільний балкон, відкрила їх, пройшла через інші двері і опинилася на сходах. Шлях з двадцятого поверху мав бути неблизьким, але вона вирішила, що це навіть цікаво, і весело застрибала сходинками. Проте десь між чотирнадцятим і п’ятнадцятим поверхами її ліва нога наступила на щось слизьке і зрадницьки подалася убік. Принцеса зойкнула, змахнула руками в пошуках рівноваги, спробувала встати на сходинку правою ногою, але та опинилися на самому краєчку, зрадницьки не втримала­ся — і принцеса покотилася сходами. Вона заплющила очі й приготувалася до удару. Сильно вдарившись плечем, скрикнула і розплющила очі. Отямилась, лежачи на сходовому майданчику, озирнулася і вирішила, що все обійшлося лише переляком.

— Будь уважнішою, — сказала вона вголос і погрозила сама собі пальцем.

Принцеса спробувала звестися на ноги, але ліва нога відгукнулася таким різким болем, що дівчина скрикнула, і сльози заструменіли з її очей. Вона безсило впала на холодну плитку і дочекалася, доки гострий біль втамується. Потім обережно спробувала звестися знову, але біль одразу повернувся. Принцеса безсило відкинулася на спину і задумалася над тим, що ж робити в такому становищі.

— То й нехай, — сказала вона собі. — Ліфт не працює, тож люди спускатимуться сходами. Вони мені допоможуть і віднесуть додому. Тоді я зателефоную принцу.

Вона посунулася ближче до стіни, щоби спертися на неї спиною, і раптом розсміялася:

— Яка я дурепа, я ж можу зателефонувати йому зараз.

Вона дістала мобільний телефон і набрала номер принца. Та зі слухавки почулися короткі гудки. Подивившись на екран, принцеса зрозуміла, що зв’язку немає. Вона водила телефоном з боку в бік у пошуках хвилі, але, на жаль, безуспішно.

— Тоді діємо за планом номер один, — сказала принцеса і почала чекати кроків на сходах.

Хвилина тяглася за хвилиною, але не було чути жодного звуку. Судячи з усього, ліфт запрацював, і сусіди вже користувалися ним. Вони проїжджали повз неї на відстані якихось десяти метрів і не знали, яка біда скоїлася поруч.

Принцеса закричала, спершу ледь чутно, а потім все голосніше, закликаючи на допомогу. Та звук її голосу розчинявся в стінах.

Здається, минула вже ціла година, а принцеса лежала знесилена і плакала від самотності і безсилля. Вона заплющила очі і спробувала заспокоїтися. Несподівано почула наближення якогось звуку і, здригнувшись, розплющила очі. Перед нею стояв її коханий. Здавалося, що він оточений ледь помітним світлим сяйвом.

— Мій принце! — скрикнула вона. — Ти знайшов мене! Якби ти знав, як гірко і боляче мені було без тебе!

Він присів поруч із нею і взяв за руку.

— Я відчув, що потрібен тобі, — сказав і обійняв її.

— Я впала і боляче вдарилася.

— Нічого, моя люба, ми вже разом, вставай.

— Але я не можу йти, — відповіла вона.

— Навіщо тобі йти? — запитав принц. — Ти принцеса, а отже — можеш літати.

Принцеса здивовано подивилася на коханого, але його обличчя було цілком серйозним. Вона озирнулася назад і побачила за своєю спиною крила. Вони були невагомими і майже прозорими.

— Чому ж я раніше не бачила їх? — запитала вона сама себе.

— Не бійся, розправ їх! — схвильовано сказав принц.

Вона змахнула крилами — і трохи піднеслася над землею. Та цей політ був недовгим: вона злякалася і за мить впала на землю, скрикнувши від страху.

— Це просто, не бійся! — підбадьорив принц.

Вона помітила за його спиною такі ж прозорі крила, і він, легко змахнувши ними, піднявся в повітря та посміхнувся їй своєю відкритою посмішкою, дивлячись зверху вниз. Принцеса посміхнулася у відповідь, у її очах зблиснув вогонь. Відчувши в крилах надійну опору, вона наблизилася до нього й розсміялася. Закохані обнялися і поцілувалися, а потім, відкривши двері, що виводили з під’їзду на балкон, вилетіли на вулицю.

— А що, як нас хтось побачить? — запитала принцеса.

— Не думаю, — знизав плечима принц.

Вони змовницьки підморгнули одне одному і по­летіли