Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

- Ми як єдине ціле. Ми — танець світла, що розірве пітьму!

Мурасаме, стиснувши рукоятку меча, люто промовив:

- Для нашого світу, для наших господарів! Цей удар стане кінцем для нього!

У цей момент кожен з юнаків направив усю свою силу та душу в меч, зосередившись на ударі, який мав знищити їхнього ворога. Їхні клинки засвітилися ще яскравіше, а вихор сакури навколо них закружляв з неймовірною швидкістю, наповнюючи повітря пелюстками, що сяяли, мов зірки вночі.

Інугамі Куроші стиснувся, готуючись до останнього руху, і його голос був сповнений рішучості:

— Ми не залишимо йому жодного шансу. Темрява не повернеться!

Секунда — і всі п'ятеро юнаків одночасно завдали нищівного удару. Їхні клинки злетіли вгору, створюючи потужний потік енергії, який вибухнув найяскравішим світлом, немов сонце спалахнуло в центрі поля. Це світло об'єдналося в єдиний величезний меч, спрямований прямо на демона.

Тінь Безсмертного загарчав, його постать здригнулася і почала руйнуватися під натиском світла. Темрява, з якої він складався, розпадалася на частини, випаровуючись і зникаючи у сяйві їхньої сили.

- Ні! — заволав демон, його голос звучав, як останнє прокляття. — Ви… не можете знищити мене! Я повернуся... я завжди повертаюся!

Але юнаки не послабили хватку, їхні мечі продовжували сяяти, спалюючи залишки темної аури демона, поки його постать не стала блякнути, а потім повністю зникла, наче її ніколи і не існувало.

Світло, що походить від їхніх мечів, заповнило поле бою, знищуючи кожну тінь, кожен слід темряви, залишений демоном. Коли він нарешті розвіявся, поле стало спокійним і тихим, ніби природа сама відродилася після довгого кошмару.

Юнаки важко дихали, кожен із них відчував, що сила, яку вони використовували, була величезною, але їхні серця наповнювалися почуттям полегшення та перемоги. Демона було знищено. Темрява, що поглинула це місце, зникла, і тепер небо над ними знову було ясним і світлим.

Масамуне, прибираючи меч, тихо промовив, звертаючись до друзів:

- Ми це зробили. Демон знищено. Темрява більше не повернеться.

Фудзісане, глянувши на поле, тихо додав:

- Ми змогли. Ми перемогли його, і цей світ знову вільний.

Вони обмінялися поглядами, розуміючи, що виконали свою місію, що їхня єдність і сила допомогли їм подолати найстрашніше зло, яке загрожує цьому світу.

Коли яскраве світло остаточно розвіялося, поле бою наповнилося тишею. Асакура Йосікаге і Токугава Єміцу стояли здивовані, мовчки спостерігаючи за п'ятьма юнаками, які щойно знищили давнє зло. В їхніх очах відбивалися здивування та повага до таємничих рятівників.

Асакура, повільно наближаючись до юнаків, уважно оглянув кожного з них, ніби намагаючись зрозуміти, ким вони були насправді. Його погляд був зосередженим, але сповненим глибокої поваги.

— Ви не люди... — тихо промовив він, задумливо дивлячись на юнака. — Чи можу я дізнатися про імена героїв, що врятували наш світ?

Юнаки обмінялися поглядами, розуміючи, що настав час відкритися цим двом воїнам, чия повага вони щойно заслужили. Вони розвернулися до Асакури та Єміцу, і кожен із них гордо назвав своє ім'я:

- Масамуне.

- Мурасаме.

- Дзуйхо.

- Фудзісане.

- Інугамі Куроші.

На мить настала тиша. Іеміцу та Асакура приголомшено дивилися на них, усвідомлюючи неймовірний збіг. Іеміцу насупився, незрозуміло похитавши головою:

- Як? Ви носите імена наших мечів? Ці імена належать древнім мечам, символам нашого роду.

Масамуне кивнув, його погляд був спокійний і сповнений поваги.

- Так і є, - відповів він. — Ми самі є мечі, уособлені в людському образі. Ми прийшли з майбутнього, щоб зупинити Тінь Безсмертного. Тільки так ми могли захистити ваш час та світ, який збудуєте.

Асакура завмер, вражений цією істиною. У його погляді читалася захоплена покірність перед таємницею, яку він ледве міг усвідомити.

— Будь ласка, збережіть це в таємниці, — тихо додав Масамуне, його голос був щирим. — Ми маємо залишитися невідомими для всіх, щоб не порушити хід часу.

Асакура та Іеміцу мовчки кивнули, їхні очі були сповнені розуміння. Обидва воїни розуміли, що перед ними не просто бійці, а щось більше — духи, втілені в мечах, які захищають їхній світ та майбутнє. У цей момент вони, як справжні самураї, заприсяглися зберегти все в таємниці.

Масамуне глянув на Іеміцу, і в його очах засвітилася легка, майже дружня посмішка.

- У мене є до тебе прохання, Єміцу, - сказав він. — Я належав твоєму дідові, Токугаві Іеясу, у дні його величі… але через сторіччя, у 20 столітті, я зник. Мій слід втратили, і жоден із твоїх нащадків більше не володів мною.

Іеміцу, вслухаючись у слова Масамуне, розумів усю важливість сказаного. Цей меч, що стояв перед ним, був не просто символом роду Токугава, а й важливою частиною історії його родини.

— Нехай твій дід, коли настане час, знайде безсмертного мудреця, який живе поза часом і простором, і передасть йому цей меч, щоб він зберігся у вічності. Тільки так я зможу не зникнути і виконати свою місію у цьому світі.

Іеміцу мовчки кивнув, його обличчя було повним поваги та щирої обіцянки. Він усвідомлював важливість прохання і розумів, що його дід, Токугава Іеясу, зберігатиме цей меч, доки не настане потрібний час.

— Я поклянуся, що передам твоє прохання моєму дідові, — відповів він твердо. — І коли настане день, я зроблю все, щоб меч, що належить нашому роду, залишився з нами на всі часи.

Юнаки обмінялися схвальними поглядами, відчуваючи, що місію виконано, а їхні мечі, їхня сутність тепер надійно захищені.

Юнаки, які виконали свою місію, повільно розвернулися і попрямували геть із поля бою, зануреного у ясне, спокійне сонце. Легкий шлейф рожевих пелюсток сакури оточував їх, огортаючи м'яким світлом, яке здавалося прощальним подарунком світові минулого, їх благословенням цього часу та цим людям.

Їхні постаті танули вдалині, поки не зникли серед дерев, залишаючи за собою спокій, наче сама природа дякувала їм за цей подвиг.