Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Це правда, — погодився воєвода, — але й шаблею махати не можуть. Град Ярославів залишити без зволікань! Ти, Панкратію, якщо довідаєшся хитрість татарову, залишиш на подільській стіні вартових, усіх інших — сюди. Виставити вартових на ніч і тут, решті — відпочивати до перших півнів. Тут назавтра січа смертна буде! Тут ми їх зустрінемо!

Розділ 22. Прямий ефір

— Три… Два… Один… Давай! Любі телеглядачі! — бадьоро почав старий, затнувся і зупинився. — Агов! Тумблер увімкни! Ви чого там?

Табул вивернув Аголові руку за спину:

— Фігушки! — просичав він. — Це який я тобі помічник? Я затягнув дракона назад до печери! А ти лише привіз парингею! Ти нічим не ризикував, а я ризикував життям!

— Але без парингеї Мадингма не заснув би! Ти що, не розумієш? Відпусти, бовдуре!

— А як же! Відпусти… Головну роботу зробив я! Ризикував життям я! Тому виступати на телебаченні буду теж я!

Агол вивернувся і вихватив з кишені граваствол, але Табул був напоготові. Не задумуючись, він вкусив супротивника за плече, Агол скрикнув і постигнув руку зі зброєю до плеча, чим негайно скористався Табул. Вільною рукою він вдарив Агола по зап’ястку. Граваствол вилетів і ковзнув по підлозі.

— На мене? Зі зброєю? — заволав Табул. — Ах ти ж порцере![92] — І вони почали битися.

Маленький метелик спостерігав за бійкою масябосян, котрі усього кілька годин тому були найліпшими друзями. Коли Агол вихопив граваствол метелик склав крила і впав на підлогу. Захоплені бійкою Агол та Табул одразу і не помітили інопланетянина, який невідомого звідки виник в студії, тримаючи в руці граваствол. Зате його одразу помітив старий телеоператор. Обличчя старого від подиву видовжилося.

— А це що таке? Ви хто? Ви звідки? Агов!

Перш за все Блостер засунув гравоствол у кобуру, а вже потім підійшов до старого. Той нашорошено слідкував за незнайомцем, який дивовижним чином виникнув невідомо звідки.

— Звідки я? Це довга історія. Якщо казати коротко, то я з іншої планети. Звуть мене Блостер Корпурама.

Старий здивувався, але повірив у цю неймовірну новину одразу.

— Мене звуть Тручі. Мене запросили…

— Я знаю, навіщо вас запросили. Жодної хвилини я не полишав їх наодинці. Треба було обов’язково забрати в них одну дуже небезпечну іграшку. — І Блостер поплескав по кобурі, яка під одягом була зовсім непомітною.

Колишні друзі все билися. Минула майже хвилина, доки Табул краєчком ока не помітив прибульця.

— Тут Блостер! — крикнув він здивовано.

Агол миттю використав розгубленість супротивника і зацідив тому у щелепу. Бійка спалахнула із новою силою. Кожен намагався відтягнути супротивника від столика, на який націлилося око телекамери.

— Тручі, ви маєте онука? — запитав Блостер.

— Онука? У мене їх шалена кількість! Четверо! Усі вони кричать, плачуть, регочуть, лазять в мене по колінах! Вони не дають мені спокійно жити!

— Ви їх любите?

— Саме за те, що вони не дають мені спокійно жити, я їх обожнюю.

— Тоді ви зрозумієте мене. Я шукаю онука. Цілком можливо, він десь на вашій планеті. Як він сюди потрапив — неважливо. Важливо його знайти. Власне кажучи, в історію з драконом вашим я втрапив через це. Мені вкрай потрібно звернутися до мешканців міста. Може, хтось щось бачив?

— Он як… — неголосно відповів Тручі. — Отже, я правильно відчув! Що не запитаю — у відповідь якась дурниця! Так я і не зрозумів, як же примусили Мадингму заснути?

— Ось тобі! — вигукнув Агол та зацідив Табулові в око, а той у відповідь буцнув супротивника важким черевиком по коліну.

— Ах, ти ж, порцере! — вищав Табул.

— А ти членистоногий!

— Тримай, гидото!

— Ай… Отримуй здачу!

Бійка знов набирала обертів. Блостер знизав плечима.

— Від умовно-розумних до розумних шлях дуже довгий… Ну, то як, Тручі? Я можу сподіватися на вашу допомогу?

— Ви ще питаєте? Авжеж! Що потрібно зробити?

— Дайте мені змогу війти в ефір.

— Нема проблем. Усе готово, треба ввімкнути лише один тумблер.

— Я бачив і знаю, який саме. Починайте… — І рушив до пульту.

Тручі посовався у кріслі, з хрускотом кілька разів повернув на різні боки голову та пригладив вуха:

— Я готовий, Блостере.

— Тоді поїхали!

— Фелело! Вони починають! Йди, подивимося!

У дівчини в кімнаті не було телевізора, тому вони домовилися заздалегідь: Реза її покличе, щойно розпочнеться передача. На блакитному екрані після заставки «Важливе повідомлення» нарешті з’явилося зображення літнього масябосянина. Він прокашлявся і винувато посміхнувся:

— Даруйте, давно не був в ефірі. Хвилююся… Любі мої земляки! Наше місто врятовано! Дракон на ім’я Мадингма знову спить. Ви можете повертатися додому.

— Не зрозумів… — пробурмотів Реза. — А де ж Агол? Чи Табул, врешті-решт? До чого тут старий?

— Старий шкарбуне, що ти верзеш? — почулося з телевізора. — Негайно стули пельку! Це я маю повідомити!

На екрані промайнула склянка. Старий напрочуд спритно, як на свої роки, ухилився від незвичайного снаряда.

— Ні, я!!! Пусти! — чулися крики за кадром.

— Отримуй!!!

— Ой!!!

Старий на екрані усміхнувся:

— Ці крики до теми стосунку не мають, любі телеглядачі. Додому! Можете повертатися додому! Але, раніш ніж я завершу передачу, маю надати слово одному… — старий затнувся, замислився на мить і рішуче договорив, — надати слово Блостеру Корпурамі. Усе, що потрібно, він скаже сам. А вам, любі мої співгромадяни, скажу: саме Блостер приборкав дракона. Прошу вас, Блостере!

— А-а-а!!! — долетіло з-за кадру. — Я! Це я!

— Брешеш, це я!!!

— Отримуй!!!

У кадр увійшов Блостер, сів на стілець і глянув просто в об’єктив.

— Блостер… — розгублено прошепотів Реза. — Він звідки там намалювався?

— Міцний дідок! Га, Резо? Що скажеш? А наші… Ти що, не зрозумів, хто там у студії б’ється? — усміхнулася Фелела.

— Дорогі мешканці міста Ась. Мене звуть Блостер Корпурама, і я шукаю свого онука Маняму. Він міг виглядати так… — Блостер витяг комунікатор.

Приголомшені Реза та Фелела побачили, як перед столом, за яким сиділи ведучий та Блостер, виникло об’ємне зображення істоти, не дуже схожої на мешканців планети Масябося.

— Не дивуйтеся, будь ласка, — між тим вів далі Блостер, — він міг виглядати саме так, а міг як пересічний хлопчик, тільки, мабуть, був розгублений та наляканий. Допоможіть мені його знайти. Ну… А те, що він не був схожий на вас, на те є підстава.

— Достеменно так, — підтримав Блостера ведучий, — в нього просто не усе в порядку з генами. На ньому робилися досліди, які, на жаль, скінчилися невдачею.

Блостер розсміявся:

— Та годі вам, Тручі! Дякую за те, що ви намагаєтесь мені допомогти, але з генами у Манями усе в повному порядку. Там, де він живе, Маняма простий нормальний