Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Що ви сказали? — поцікавився Тручі.

— Я сказав Манямі…

Договорити йому не дали. На столик раптово гепнув Табул. Зверху на нього шулікою накинувся Агол. Стіл розвалився, і обидва опинилися на підлозі. Телекамеру відвести було нікому, і бійка точилася просто в кадрі. Блостер похитав головою, а Тручі саркастично посміхнувся:

— Ай-яй-яй! Міцні хлопці м’язами голови!

Блостер не став чекати відповіді на питання, хто ж врятував вітчизну: Агол чи Табул, а пішов до буя. В нього на очах в місто поверталося’життя. Перший лапобіг промчав порожнім шляхом за годину після ефіру.

Неприбрані кігті дзвеніли по бруківці. З кабіни, крізь відчинені віконця, чувся сміх. Лапобіг, підстрибуючи куцим задом, зник за поворотом. Згодом з’явилося одразу кілька пішоходів з мішками за плечима і сумками в руках. Вони голосно розмовляли й теж сміялися. Потім пробігло ще кілька лапобігів, тоді почали розчахуватися вікна, ось вже відчинила двері одна з крамниць… Народу все більшало, і незабаром у місті почалося загальне свято та веселощі. І було що святкувати! Уперше за всю історію Масябосі дракона, що прокинувся, повернули на місце та примусили заснути. Дракон знову почав давати енергію. Усі веселилися, усі сміялися, а якщо плакали, то тільки від сміху. Усі, крім одного. Той, хто створив це диво, він єдиний, хто був готовий заплакати по-справжньому. Онук до буя не прийшов. Вночі Блостер пірнув у буй. Попереду на нього чекав буй за номером вісімсот двадцять два.

* * *

Флоквел та Мозя у подобі рудих котів грілися на теплому сонечку біля буя номер вісімсот двадцять два.

— Чуєш, Фло? Я б полежав так трохи, десь з місяць. Коли б хто-небудь ще й пожерти приносив, то взагалі… Як на курортах Фря. До речі, щодо пожерти… Ти ж поміж нас головний? От і потурбуйся про харчі для особового складу.

— Тобі тільки жерти! Цікаво, а чим цей представник місцевої фауни харчується?

— Та й мені це цікаво… — Мозя не встиг закінчити речення, вигнувся і — немов пружиною кинуло, злетів у повітря, на льоту вибив лапою з випущеними пазурами кілька пір’їн з хвоста птаха, який необачно підлетів до котів.

— Що це з тобою? — стурбовано спитав Флоквел, і собі схоплюючись на рівні ноги.

— Фло, слово честі, не знаю… Очі побачили, і лапи якось самі собою смикнулися. Хижаки ми з тобою, от у чому справа! Інстинкт спрацював! О, ти диви! Старий знайомий!

До бую наближався учорашній рудий кіт, господар галявини. Котяра вигнув спину, прищулив вуха та засичав.

— Стривай, Флоквеле, я сам з ним розберуся та й розімнусь трохи, — і Мозя стрибнув на супротивника.

Але господар галявини був вельми досвідчений у бійках, до того ж його ятрила учорашня поразка. Флоквел спостерігав за двобоєм, не заважаючи нікому, і навіть намагався судити. Ось тільки представник місцевої фауни не звертав на нього уваги і оскаженіло вимахував лапою з випущеними пазурами, намагаючись поцілити в Мозине око.

Перш ніж залишити буй, Блостер включив оглядовий екран.

— Хто його знає, куди тубільці могли затаскати буй? Можна знов опинитися десь у центрі міста!

На екрані відобразилася невеличка галявина, доглянута, чистенька, оточена з усіх боків зеленими деревами. Посеред галявини він побачив трьох тубільців: двоє билися між собою, а один спостерігав за цією виставою. Блостер глянув у довідник:

— Знов умовно-розумні! От не таланить!

Він продовжив огляд місцевості. Неподалік стояв стовп з ліхтарем, ще далі — високі будівлі. Увімкнувши мікрофон, Блостер почув вуличний гомін. Він хмикнув і ще раз подивився на трьох істот, що розважалися на галявинці.

— Ні, з такими кінцівками побудувати навіть примітивний курінь неможливо. Це, скоріш за все, представники місцевої фауни.

І він витяг комунікатор.

Флоквел спостерігав за двобоєм. Поки що була бойова нічия: руда місцева тварина подряпала Мозі щоку, а Мозя у відповідь прокусив супротивнику вухо. У той самий момент, коли після раптового стрибка Мозя опинився за спиною тубільця і був вже готовий вчепитися тому у пахолок, позаду почувся шерех. Флоквел озирнувся. Перед ним стояв ще один рудий звір, точнісінько подібний до того, з яким зараз бився Мозя.

— Та їх тут цілий виводок, — подумав розсудливий Флоквел. — Спротив потрібно душити у зародку, бо потім буде запізно. Якщо їх налізе сюди з десяток, нам буде непереливки.

І він, не гаючи часу, стрибнув на супротивника, аби одразу показати, хто на галявині справжній господар.

Блостер, покинувши буй, обійшов його навколо та вийшов на галявину. Двоє руданів продовжували розваги й не звернули на нього жодної уваги, але третій одразу стрибнув на Блостера. Треба зауважити, що оболонка місцевого звірка була дуже зручною для бійки. Тіло гнучке, реакція миттєва, пазурі та зуби гострі. Блостер легко ухилився від нападу і встиг зачепити кігтем вухо супротивника, той атакував у відповідь. І тут відбулося таке, що завело у глухий кут старого космічного бродягу. Його супротивник кігтями, наче пальцями, обхопив його передню лапу, але далі!.. Блостер був готовий заприсягнутися, що далі місцевий звір намагався провести прийом з універсальної міжгалактичної боротьби хус, якою сам Блостер володів бездоганно. Це міг бути або вражаючий збіг, або… Ні, це був просто збіг. Іншого не можна навіть припустити! Хіба це можливо, щоб хто-небудь тут, на задвірках Всесвіту, володів прийомами боротьби хус? Маячня! Але все ж таки Блостер став обережнішим і у свою чергу спробував підловити супротивника на прийом. За кілька рухів йому це вдалося. Супротивник не чекав такого перебігу подій та буцнувся головою об землю. Те, що сталося далі, примусило Блостера розгублено сісти на траву.

— Ну, це вже того… — трошки викривляючи голуську мову, сказав рудий кіт. — Ще чого не вистачало! Але ж це хус!

— Що таке? — заплітаючись неслухняним язиком, вичавив з себе ошелешений Блостер. — Агов, ви хто? Що за чортівня?

Тепер настала Флоквелова черга дивуватися.

— Я марю? Чи чую голушську мову? Агов, Мозю! Досить розважатися! Маємо справи значно цікавіші!

— Га? — Мозя кинув погляд на Флоквела, за що негайно був покараний. Місцева тварюка всіма п’ятьма кігтями пройшлася по його писку. — Ач, ти!!!

Далі битися він не став, а на мить прибрав подобу пацюка кацар з якоїсь планети, він вже і не пам’ятав, з якої