BooksUkraine.com » Сучасна проза » Найкраще в мені 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкраще в мені"

123
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Найкраще в мені" автора Ніколас Спаркс. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 84
Перейти на сторінку:
ніхто не зможе.

— Потанцюєш зі мною? — нарешті наважився запитати він. Вона відповіла, з відтінком усмішки на вустах:

— Так.

Він підвівся з дивана й обережно допоміг підвестися їй. Вона стояла перед ним, і ноги не слухалися її, коли вони рушили до центру невеличкої кімнати. Здавалося, музика наповнювала кімнату журбою, і ні він, ні вона не розуміли, що тепер робити. Аманда чекала, коли Довсон розвернеться до неї. Вона не могла зрозуміти, що виражає тепер його обличчя. Нарешті, поклавши руку їй на стегна, він наблизив її до себе. Їхні тіла стріли одне одного, і вона притулилася до нього, відчуваючи силу в його грудях, коли він гладив її талію. Поволі, дуже поволі, вони почали рухатися в такт музиці.

Відчувати його було так приємно. Вона кохалася в його запаху — чистому й справжньому, такому, яким вона його пам’ятала. Вона відчувала його сильний плаский живіт, його стегна, що рухалися в унісон з її стегнами. Заплющивши очі, вона поклала голову йому на плече, захлинаючись від пристрасті, пригадуючи, як вони вперше кохалися. Вона тремтіла тоді — і тремтіла тепер.

Пісня скінчилася, та вона лишилися стояти, тримаючи одне одного в обіймах, доки не почалася наступна. Він гаряче дихав їй у шию, і вона чула, як він зітхає, неначе з полегшенням. Тепер його обличчя було ще ближче, і вона відхилила голову назад, мріючи, щоби цей танець ніколи не скінчився. Щоби вони ніколи не скінчилися.

Він торкнувся губами її шиї, тоді легко провів ними по щоці, і вона почула далекий грім, що попереджав її про можливі наслідки, але все-таки подалася назустріч його ніжному, наче крила метелика, дотикові.

Тоді вони поцілувалися, спочатку несміливо, а тоді пристрасніше, надолужуючи довгу розлуку. Вона відчувала на собі його долоні — на всій собі, і коли вони несподівано роз’єдналися, Аманда могла думати лише про те, як же довго вона мріяла про це і якими болючими були ці мрії. Вона дивилася на нього крізь опущені вії і жадала його — як нікого ніколи не жадала, його всього, тут і зараз. І вона відчувала, що він жадає її так само, і — так, наче їй судилося — поцілувала його ще раз перед тим, як повести за собою до спальні.

13

Лайно якесь. Ще зранку було лайняно, і удень лайняно, і вечір теж був лайно — навіть погода, й та якась срана. Ейбі здавалося, що він помирає. Дощило вже кілька годин поспіль, вода просочувалася крізь сорочку, і він був мокрий як хлющ. Тремтіння хвилями прокочувалося по всьому тілі, й на додачу до дощу він ще й пітнів, наче кінь.

Видно було, що Тедові теж несолодко. Коли той виписався з лікарні, то ледве до машини додибав. Але це його не спиняло — поперся одразу до задньої кімнати своєї халупи, де ховав зброю. Вони завантажили все до пікапа й рушили до Така.

От тільки там нікого не було. Дві машини перед домом, а от хазяїв їхніх не видно. Ейбі знав, що Довсон з дівкою повернуться. Куди їм дітися — тачки їхні тут — тож їм з Тедом треба зробити засідки по різні боки двору й чекати.

І чекати. І знов чекати.

Вони сиділи години зо дві, а тоді пішов дощ. Ще година під дощем, і почалися дрижаки. Щоразу, як його трусило, в очах білішало від болю в тельбухах. Господи Боже милий, він таки здихав. Щоби відволіктися, пробував думати про Кенді, але всі думки зводилися до того пацана, чи прийде він сьогодні знов. Згадка про того хлопаку пробуджувала в ньому нестримну лють, від якої його трусило ще дужче, а тоді все починалося знову. Де того Довсона чорти носять, думав він, і що сам він тут робить? Він навіть не до кінця повірив Тедові — про Довсона Тед точно йому у вуха насцяв — але, глянувши на брата, вирішив поки що стулити пельку й нічого не казати. Тед явно так просто здаватися не хотів. І вперше в житті йому було лячно від того, що може скоїти Тед, якщо Ейбі скаже розвертатися і йти по домівках.

А Кенді з тим пацаном точно зараз у барі. Регочуть з нього, обмінюються тими своїми особливими усмішечками. Від таких думок пульс його заходився, як скажений. Тоді спалахував біль, і на секунду йому здавалося, що от тепер-то він знепритомніє. Того пацана він уб’є. Бог свідок. Ще раз побачить — і вб’є, а Кенді засвоїть урок. Тільки треба спочатку покінчити з сімейними справами, щоби Тед поїхав з ним і підстрахував. Господь свідок, він сам не впорається.

* * *

Минула ще година, сонце почало рухатися додолу. Тед мало не блював, так йому було кепсько. Щоразу як рухався, голова вибухала болем, а рука вже так нестерпно чухалася у гіпсі, що він ледве стримувався, щоб не зірвати ту кляту штуку до біса. Крізь набряклий ніс було важко дихати, і все, чого він хотів, це щоби Довсон нарешті приперся, і він покінчив би з ним тут й зараз.

Йому навіть було начхати тепер, чи мала міс чирлідер буде з ним. Вчора наявність свідків його непокоїла, та тепер йому було все одно. Просто заховає її тіло, та й по всьому. Може, всі тоді подумають, що ці двоє разом утекли назавжди.

Навіть якщо так, де в біса цей клятий Довсон лазить? Куди він попхався на цілий день? Тим паче, у дощ. Спланувати цього він не міг, тут Тед зуба дав би. Ейбі сидів навпроти, блідий як смерть. Скоріше, навіть зелений, але Тедові треба була поміч, сам би він цього діла не здужав.

Одною рукою точно, та ще й коли мізки бовтаються в голові, наче лайно у відрі. Ісусе Христе, йому навіть дихати було боляче, а коли рухався, то так голова крутилася, що доводилося хапатися за що-небудь, аби встояти на ногах.

Надходила темрява, спадав туман, і Тед умовляв себе, що вони ось-ось повернуться, з хвилини на хвилину, та що далі, то важче було себе в цьому переконувати.

Уже було по десятій, а їх все не було. Тоді по одинадцятій. Тоді по дванадцятій. Зорі блимали поміж важких хмар — небо було, наче блискуча клаптяна ковдра.

Усе тіло судомило, він змерз, і почалися дрижаки: Теда трусило, він не міг опанувати себе, не міг зігрітися.

О першій їх досі не було. О другій Ейбі нарешті підвівся з засідки

1 ... 52 53 54 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкраще в мені"