Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

На щастя, Аля також не знала, як виглядає Євген, і їй не спало на думку хвалитися світлинами з Парижа. Данелія несміливо посміхнулася батькові.

– Добре не хвилюйся. А ти чому вдома?

– Мене, на жаль, звільнили. Хтось дуже старається, щоб ми жили в злиднях.

Данелія задумалася. Той "Хтось" міг бути Литваком або Павлом – хтось із них точно був зрадником. Вона швидко пішла до своєї кімнати й почала переодягатися у зручний домашній одяг.

На її телефон прийшло кілька повідомлень у вайбері від Євгена – майже тисяча однакових "Пробач" та різних виправдань. Мабуть, він справді вже повернувся з Парижа. Данелія насправді не злилася на нього, а навіть розуміла його почуття.
Раптом засвітився екран мобільного – дзвонив невідомий номер. Данелія вирішила, що це Литвак, тому швидко підняла слухавку.

– Привіт, сестричко, як справи? Чув, батька випустили, – сказав впевнений голос Кирила.

– Що тобі потрібно, Кириле? Ти ж точно не подзвонив, щоб запитати, як мої справи?

– Ти як завжди прониклива. У мене до тебе розмова. Смс-кою надішлю, де і коли ми маємо зустрітися, але попереджаю: буде краще, якщо про нашу зустріч ніхто не дізнається.

– Послухай, якщо ти про гроші… то їх немає. Але зустрітися нам справді треба.

– Тоді до зустрічі, мала.

Данелію охопила злість. Брат розмовляв так, ніби вони були зовсім чужі люди. Здавалося, ще трохи, і Кирило почне погрожувати. Тепер від нього можна було чекати чого завгодно.
Данелія з нетерпінням чекала на повідомлення від Кирила, її думки були сповнені тривоги та здогадок. Для чого йому ця зустріч? Грошей у них і так немає. А на нерухомість накладено арешт. Невже Кирило сам цього не розуміє?
За пів години надійшло повідомлення з назвою кафе, датою та часом зустрічі. Кирило запропонував зустрітися через два дні в кафе, майже на іншому кінці міста. Це могло бути дуже небезпечно, але відмовитися Данелія не могла. Вона хотіла дізнатися, де батькова флешка з цінною інформацією, і була майже впевнена, що саме Кирило її вкрав.