Читати книгу - "Людина розумна"

Євангеліє від золота

Віра в римські монети була настільки міцною, що навіть за межами імперії люди охоче одержували платню денаріями. У І столітті римські монети були усталеним засобом обміну на ринках Індії, навіть попри те, що найближчий римський легіон стояв за тисячі кілометрів звідти. Індійці так міцно вірили в денарій та зображення імператора, що коли місцеві правителі карбували власні монети, то намагалися копіювати денарій, аж до портрету володаря Риму! Назва «денарій» поступово поширилася на всі монети. Мусульманські каліфи видозмінили цю назву на арабський манер та випускали «динари». До речі, динар є офіційною назвою валюти Йорданії, Іраку, Сербії, Македонії, Тунісу та декількох інших країн.

З поширенням лідійської монетарної системи від Середземного моря до Індійського океану в Китаї з’явилася дещо інша система, що ґрунтувалася на бронзових монетах та немаркованих срібних та золотих зливках. Проте ці дві монетарні системи мали достатньо спільного (спиралися на золото та срібло), щоби між китайською та лідійською зонами встановилися близькі монетарні та комерційні стосунки. Мусульманські та європейські торгівці та завойовники поступово поширили лідійську систему та «Євангеліє від золота» до найдальших куточків землі. До другої половини сучасної ери весь світ став єдиною монетарною зоною, покладаючись спочатку на золото та срібло, а пізніше – на кілька надійних валют, таких як британський фунт та американський долар.

Поява єдиної транснаціональної та транскультурної монетарної зони заклала фундамент об’єднання Афро-Азії, а згодом і всієї земної кулі в одну економічну та політичну сферу. Люди продовжували говорити незрозумілими один для одного мовами, коритися власним правителям та поклонятися різним богам, але всі вірили в золото та срібло, а також у золоті та срібні монети. Без цієї спільної віри глобальна мережа торгівельних стосунків була би практично неможлива. Золото та срібло, великі запаси яких конкістадори ХVІ століття привезли з Америки, дозволили європейським торгівцям купувати шовк, порцеляну та спеції в Східній Азії, таким чином, обертаючи колеса економічного зростання обох цих частин світу. Більша частина золота та срібла, добутих у Мексиці та Андах, швидко просочувалася крізь пальці європейців, знаходячи теплий прийом у гаманцях виробників китайського шовку та порцеляни. Що могло би статися зі світовою економікою, якби китайці не страждали на ту саму «хворобу серця», від якої потерпав Кортес та його компаньйони, – та відмовилися би приймати платню золотом та сріблом?

Але чому китайці, індійці, мусульмани та іспанці – які належали до дуже різних культур, що не могли дійти згоди з більшості питань, – поділяли спільну віру в золото? Чому не сталося, наприклад, так, що іспанці вірили в золото, тоді як мусульмани – в ячмінь, індійці – в мушлі каурі, а китайці – в сувої шовку? Економісти мають на це готову відповідь. Щойно торгівля зв’язує два райони, сили пропозиції та попиту мають тенденцію врівноважувати ціни імпортних та експортних товарів. Щоби зрозуміти, чому так відбувається, розгляньмо один гіпотетичний випадок. Припустімо, що, коли між Індією та країнами Середземномор’я почалася регулярна торгівля, індійців не цікавило золото, а тому воно майже не мало цінності. Але в країнах Середземномор’я золото було жаданим символом статусу, отже, його цінність була високою. Як могли б розвиватися події?

Торгівці, які мандрували між Індією та Середземномор’ям, помітили б різницю в цінності золота. Щоб отримати прибуток, вони б дешево купували золото в Індії та дорого продавали його в Середземномор’ї. Відповідно, попит на золото в Індії злетів би до небес, як і його цінність. У той же самий час Середземномор’я переживало б надмірний наплив золота, цінність якого, відповідно, впала би. Невдовзі цінність золота в Індії та Середземномор’ї зрівнялась би. Той простий факт, що середземноморці вірили в золото, змусив би індійців вірити в нього. Навіть якби індійці не знали, що з тим золотом робити, самого факту, що середземноморці його жадають, було б достатньо, аби індійці почали його цінувати.

Так само й факту, що інша людина вірить у мушлі каурі, долари або електронні дані, цілком достатньо, щоби зміцнити нашу власну віру в них, навіть якщо в іншому ми цю людину ненавидимо, зневажаємо чи висміюємо. Християни та мусульмани, які не могли дійти згоди щодо релігійних вірувань, цілком змогли, проте, дійти згоди щодо монетарної віри. А все тому, що релігія просить нас вірити у щось, тоді як гроші просять нас вірити в те, що інші люди вірять у щось.

Протягом багатьох тисяч років філософи, мислителі та пророки ганьбили гроші, називаючи їх коренем усього зла. Хай там як, гроші також являють собою апогей людської толерантності. Гроші є неупередженішими за мови, державні закони, культурні норми та правила, релігійні вірування та соціальні звички. Гроші – єдина створена людьми система довіри, що здатна перекинути місток майже через будь-яку культурну прірву та нікого не дискримінує на підставі релігії, статі, раси, віку чи сексуальної орієнтації. Завдяки грошам, навіть люди, які не знають та не довіряють один одному, можуть, однак, ефективно співпрацювати.

Ціна грошей

Гроші базуються на двох універсальних принципах:

a. Універсальної конвертованості: гроші є чудовим алхіміком, який легко перетворює землю на вірність, здоров’я – на правосуддя, а насильство – на знання.

б. Універсальної довіри: гроші є чудовим посередником, який легко дозволяє будь-яким людям співпрацювати один з одним у будь-якому проекті.

Ці принципи уможлививли ефективну співпрацю мільйонів чужих людей у сфері торгівлі та промисловості. Між тим ці, здавалося б, невинні принципи мають і темний бік. Коли все можна конвертувати та коли віра залежить від анонімних монет та мушель каурі, це розмиває місцеві традиції, близькі стосунки та людські цінності, витісняючи їх холодними законами попиту та пропозиції.

Людські громади та родини завжди базувалися на вірі в «безцінні» речі, такі як честь, вірність, моральність та любов. Речі, які лежать за межами ринкової сфери, не можна купити або продати за гроші. Навіть якби ринок запропонував гарну ціну, деякі речі просто не можна робити. Батьки не повинні продавати своїх дітей у рабство, набожні християни не повинні чинити смертельний гріх, вірний лицар ніколи не повинен зраджувати свого лорда, а родові племінні землі не можна продавати іноземцям.

Натомість гроші завжди намагалися прорватися крізь ці бар’єри, як вода просочується крізь тріщини в греблі. Батьки опускалися до продажу одних своїх дітей у рабство, щоби купити їжу для інших. Набожні християни вбивали, крали та займалися перелюбом – а потім на прибутки купували прощення церкви. Амбітні лицарі розпродували своє вірнопідданство тим, хто дасть найкращу ціну, підтримуючи