BooksUkraine.com » Бойовики » Історик 📚 - Українською

Читати книгу - "Історик"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Історик" автора Елізабет Костова. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 204
Перейти на сторінку:
думаючи: це місце надто красиве, щоб зберігати інформацію про зло. Нарешті він повів мене до сходів, і ми піднялися на балкон.

— Ось там, — показав він у бік дверцят, прорізаних у стіні, наче у скелі із книг. — Там невеликий читальний зал. Я був там лише раз, але думаю, що саме в ньому зберігається валшірська колекція.

Темна кімната справді була маленькою і тихою, там уже не чулися голоси туристів. Старовинні томи заповнювали полиці, обкладинки були карамельного кольору й виглядали такими крихкими, як старі кістки. Людський череп у маленькій позолоченій коробці стояв серед них і свідчив про моторошну природу цих книг. Кімнатка була настільки маленькою, що в ній уміщався лише один стіл, на який ми ледве не наштовхнулися, коли зайшли. Ми опинилися там віч-на-віч із ученим, який сидів, перегортаючи сторінки старого документа й роблячи нотатки на аркуші паперу. Це був блідий, виснажений чоловік, під очима виднілися темні кола. У нього був переляканий, квапливий і зосереджений погляд, коли він відірвався від роботи й подивився на нас Це був мій батько.

Розділ 23

— Оточений машинами швидкої допомоги, поліцейськими машинами, вуличними роззявами, — розповідав далі батько про мертвого бібліотекаря, якого забирали з вулиці навпроти університетської бібліотеки, — я став як укопаний. Це було жахливо, страшно навіть подумати про те, що життя, нехай навіть такої неприємної людини, може закінчитися так несподівано. Потім я одразу подумав про Хелен. Юрба швидко збиралася, я протискувався крізь неї, шукаючи поглядом мою незнайомку. Мені стало набагато легше, коли вона знайшла мене перша, постукавши по плечі рукою в рукавичці. Вона була блідою, але спокійною. Шия її була туго обв’язана шарфом, і, побачивши його на її ніжній шиї, я затремтів.

— Я почекала кілька хвилин, а потім пішла за вами сходами, — сказала вона серед шуму юрби. — Я хочу подякувати вам за те, що ви прийшли мені на допомогу! Цей чоловік був справжнім чудовиськом. Ви дуже сміливий.

Я дивувався, яким добрим все-таки може бути її обличчя.

— Насправді це ви були хороброю. Він вас поранив, — мовив я, понизивши голос. Я намагався не показувати на її шию. — Він…

— Так, — прошепотіла вона. Інстинктивно ми підійшли ближче одне до одного, щоб ніхто не міг чути нашої розмови. — Коли він накинувся на мене, то прокусив мені шию. — На якусь мить мені здалося, що її губи затремтіли, ніби вона от-от заплаче. — Він не встиг випити багато крові, тому що в нього не було часу, та й болить не дуже.

— Але ви… — я невиразно говорив, не вірячи своїм вухам.

— Я не думаю, що можу заразитися, — сказала вона. — Рана кровоточила зовсім трохи, і я перев’язала її як могла.

— Може, треба піти до лікарні? — я пошкодував про свої слова, тільки-но їх вимовив, почасти через її втомлений погляд, яким вона подивилася на мене. — Чи можемо ми якось вилікувати це? — мабуть, тоді я сподівався, що ми зможемо витиснути отруту, як у випадку зі зміїним укусом. У мене серце раптово стислося, коли я побачив біль у її обличчі. Потім я згадав її зрадництво щодо секретної карти і спитав: — Але чому ви…

— Я знаю, про що ви думаєте, — поспішила вона перервати мене, при цьому її акцент став помітнішим. — Але я не могла придумати жодної іншої принади для цієї тварини, до того ж мені хотілося побачити його реакцію. Я б не віддала йому карту або іншу інформацію, даю слово.

Я підозріло подивився на неї. Її обличчя стало серйозним.

— Чесно?

— Даю вам слово, — повторила вона. — До того ж, — її гримаса змінилася саркастичною посмішкою, — я не люблю ділитися чимось, що й сама можу використати. А ви?

Мені довелося погодитися: щось у її обличчі заспокоїло мої страхи.

— Його реакція була дуже цікавою, правда?

Вона кивнула:

— Він сказав, що це він мав піти в склеп і що хтось забрав туди Россі. Це дуже дивно, але він, здавалося, справді знав, де знаходиться мій… ваш науковий керівник. Я не можу до кінця повірити в усі ці історії з Дракулою. Може, якась секта викрала професора Россі або скоїлося щось подібне.

Тепер я кивнув, хоча я в усе це більше вірив, ніж вона.

— Що ви тепер робитимете? — поцікавилась Хелен.

Я не планував своєї відповіді, вона просто злетіла з моїх губ.

— Поїду в Стамбул. Я впевнений, що там буде принаймні один документ, на дослідження якого в Россі не було часу, і що там можна знайти інформацію про могилу на озері Снагов.

Вона засміялася.

— А чому б вам не відпочити в моїй рідній Румунії? Ви можете поїхати в замок Дракули зі срібним кілком або відвідати острів Снагов. Я чула, це чудове місце для пікніка.

— Послухайте, — сказав я трохи роздратовано. — Я знаю, що все це дуже дивно, але я мушу перевірити будь-який слід, що приведе до професора Россі. А ви й самі чудово знаєте, що громадянин Америки не може перетнути кордон за «залізну завісу» у пошуках когось. — Моя відвертість присоромила її, напевно, тому вона не відповіла. — Я хочу запитати вас про щось. Коли ми виходили із церкви, ви сказали, що у вашої матері може бути якась інформація про те, як Россі шукав Дракулу. Що ви мали на увазі?

— Я просто хотіла сказати, що коли вони познайомилися, він сказав їй, що приїхав у Румунію, аби вивчати легенду про Дракулу, і що вона сама вірить у легенду. Може, вона знає про його дослідження значно більше, ніж я від неї чула, але я не впевнена в цьому. Вона не дуже охоче говорить про це, а я досліджувала цей маленький інтерес її старого дорогого друга за науковими каналами, а не через сімейні таємниці. Мені треба було більше розпитувати її про власний досвід.

— Дивний погляд на речі як для етнографа, — відповів я грайливим тоном.

Тепер я знову вірив у те, що вона була на моєму боці, і відчув велике полегшення. Її обличчя посвітлішало.

— Зворушливо, Шерлоку. Я розпитаю її про все, коли побачу наступного разу.

— Коли це буде?

— Через кілька років, гадаю. Моя віза не дозволяє мені їздити туди-сюди між Сходом і Заходом.

— Може, ви зателефонуєте їй або напишете?

Вона пильно подивилась на мене.

— О, Захід такий наївний, — сказала вона нарешті. — Ви думаєте, у неї є телефон? Ви гадаєте, що моїх листів не перевіряють?

Я замовк, стримуючи себе.

— Що це за документ, який ви так хочете знайти, Шерлоку? — запитала вона. — Це та бібліографія, щось про Орден

1 ... 52 53 54 ... 204
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історик"