Читати книгу - "Жлобологія"

бо його гнітить недосконалість земного буття людини, яка мусить підтримувати своє матеріальне існування, заробляючи «на хліб щоденний» або просто задовольняючи певні фізіологічні потреби організму. Оцей одвічний конфлікт духу і матерії, душі та тіла знаходить висвітлення у моїй теорії «матеріально-духовної сегрегації».

Якщо коротко, то я для себе чітко поділяю людей на два основні ментальні та водночас психосоматичні типи: «людина земна» (або «homo terrenus») та «homo caelestis», або «людина небесна». У першого типу найяскравіше розвинені риси матеріального характеру, тобто «горизонтальна парадигма», у другого — риси, так би мовити, «духовного» штибу — «вертикальна парадигма».

Явище жлобства, безсумнівно, лежить у площині «горизонтальної парадигми». Одвічний філософський дискурс про взаємини «духу і матерії» я розв’язую у свій суб’єктивний спосіб, а саме: впродовж життя людина має пройти шлях від «homo terrenus» до «homo caelestis». Адже народжується вона створінням земним, залежним від матеріального буття, але завдяки існуванню «божественного імперативу» може приборкати в собі тваринні інстинкти і наблизитися до «висоти небес», тобто до тієї людини, якою задумав її Бог.

Величезна біда людства в тому, що переважна більшість людей воліла б жити тваринним життям. Однак, перебуваючи під впливом так званих цінностей «духовних», що культивуються релігійними організаціями, освітніми інституціями, культурою, вони відчувають постійний дискомфорт, бо ж бути людиною-жлоботвариною — якось «нєпрілічно», оскільки «треба буть культурним». І через те найшвидше розповсюджується світом імітація, симуляція — і відбувається розквіт псевдокультурності, псевдоінтелектуальності, псевдодуховності... Одно слово, якщо бути вкрай категоричним, живемо у квазіпсевдосвіті тотальної брехні і симулякрів.

Про людей-підробок

Жлоб — це людина-підробка. Воно може мати дві ноги, дві руки, голову, щось там казати, щось там пити, курити, жерти чи промовляти якісь сентенції, але це ще не означає, що воно — людина. Бо людина передусім мала б виконувати на цій землі якусь свою місію, від початку призначену їй Богом, бути «на своєму місці». Про таку людину кажуть: «Та це ж лікар (будівничий, артист, водій, кравець, поет, художник, агроном, мисливець, господиня, вчитель, юрист, банкір і т. ін. — необхідне підкреслити) від Бога!»

Якщо людина має професію і робить свою справу досконально, то вона вже не жлоб. Свідома натхненна праця — то єдина панацея від безпорадності земного шляху людини.

Як би пафосно не звучало, але основним життєвим завданням кожного є пошук власного «Я», власного призначення, власної місії. «Пізнай самого себе» — казав Сократ, «Шукаю людину» — вторив йому Діоген, «Знайти себе» — кажуть безліч розумних людей по всьому світі. Але на відміну від тих, хто переймається цим, кількість тих, кому до таких пошуків байдуже, незмірно більша. І ця переважна більшість жлобів лише удає з себе когось, ким насправді не є. Звідси увесь хаос і брехня. Приходжу, приміром, до стоматолога і кажу: «Запломбуйте мені зуба!». І я ж не знаю, що той стоматолог — зовсім не стоматолог, а радите автослюсар (бо геніально у нього виходить не зуби пломбувати, а машини ремонтувати). От він пломбує мені зуба, думаючи про свою «БМВ», а я й собі думаю про нього: «От жлоб’яра, не вміє анестезію правильно вколоти, живий нерв ще не задубів, а він по ньому свердлом лупить!». І це так... звичайний побутовий приклад. Та це не найстрашніше, набагато гірше, що саме у велику політику пруться люди, які не вміють нічого доброго і руками зробити... От де найбільше жлобів, або людей-підробок, які множать навколо себе хаос, брехню та облуду.

Гомо жлобалікус, або Глобалізована людська біомаса

Останні півтора століття людство активно плекає в собі жлоболюдину. Починаючи від філософів епохи просвітництва, а далі завдяки ідеям Гегеля, Маркса і Ніцше ми дісталися середини ХХ-го століття, коли Бог таки остаточно «вмер» у людині, зробивши її об’єктом експериментів різних тоталітарних ідеологій. Не кращий для людського духу й мислення є час нинішній, коли за відсутності тотальних війн, людству оголошено іншу війну — конс’юмеристську, споживацьку. Курс на тотальну глобалізацію світових ринків і плекання споживацької моделі існування призвели до того, що в світі катастрофічно зростає кількість біомаси — «гомо глобалікус», або, в нашому контексті можна сказати, «гомо жлобалікус».

Глобалізм і космополітичний конс’юмеризм намагаються стерти усі національні, ментальні, релігійні та культурологічні відмінності між людьми, виплекати так звану «людину світу», яка, відключивши власний інтелект, волю та розум, керуючись підказками засобів масової інформації «впевнено» йтиме по життю до «успіху».

Виникає питання: а хто цим усім керує? От питання, відповідь на яке можна шукати і знайти у різних мудрих книжках, а їх, на жаль, «гомо жлобалікус» не читає. Бо втратив навички до читання книжок, а проглядає лише стрічку подій у Фейсбуці (що висвічується на екрані його модного айфона).

Версаль під Пекіном

До речі, про підробки. Кілька років тому у складі творчої делегації з України побував я у Піднебесній. Одного вечора нас повезли за місто, де мала відбутися зустріч із такими ж «творчими кадрами» місцевого народонаселення. Перекладачі нашої делегації кумедно мружили очі і цокали язиками, готуючи якийсь «небачений сюрприз». Яким же було наше здивування, коли за годину на авто з Пекіна ми потрапили у справжній Версаль. Я не жартую! Китайська копія у масштабі 1:1. Разом з усіма фонтанами, ландшафтним дизайном і навіть дивом французької садово-паркової архітектури XVII-гo сторіччя — палацом «Тріанон» вдалині. Складно описати здивування нашої делегації... Як пояснили згодом перекладачі, «Версаль» у степах під Пекіном» побудував для себе колишній мер Пекіна, два роки тому страчений за корупцію та розкрадання державної власності. Тепер його колишню приватну власність держава використовує як резиденцію для прийому іноземних делегацій. Можете мене звинуватити у якомусь збоченні або в певній формі економічного расизму, чи ще в якійсь сегрегативній перверсії, але з того моменту я прин-ци-по-во не купую китайських речей. Шкірою, усім своїм єством не терплю підробок. «Версаль» у степах під Пекіном» — це вже занадто.

Власне, всі жлоби дуже люблять пафосні речі. Золоті унітази, взуття із страусової шкіри, дорогі годинники.

Особисто для мене усе, що має номінальну назву «статусна річ», автоматично потрапляє у розряд жлобства.

І нема на світі більш жлобської речі, як сумочка «Луї Віттон маде ін Чайна». А хай навіть і не «Чайна»... Хизування будь-яким брендом свідчить про жлобство, дебілізм і розумову неповноцінність того, хто тим брендом хизується.

Дилетантство як професійне жлобство

Кількість симулякрів на один квадратний сантиметр телеекрана просто зашкалює. Всі ці талант-шоу, всі ці гламурні передачі, всі ці веселі, безпроблемні телеведучі, пардон, «зіркі», справді «зносять» пересічному глядачеві мізки.