Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Ну чого ти ламаєшся, розслабся тобі сподобається..

Я буду кричати, відпусти мене!

​​​Не корч із себе невинну овечку, ти і твій бос знали що саме мені потрібно, для чого тепер розігрувати трагедію"

Я знову і знову прокручую в голові останню фразу цього мудака.І якщо це дійсно правда, та Андрій страшенно мене розчарував, ні я зненавиджу його після всього..

Він той хто знав, про мою біль, той хто чудово розумів мої дитячі страхи, і той хто лишив глибокий шрам на серці цим вчинком..

Ні-ні- ні...Адже ні!?Це ж не правда, він не міг так вчинити зі мною..Це ж просто абсурт..Адже він кохає мене досі, досі я його приваблюю..Я ж бачила це по його очах, вчинках..Цього не приховати, і це ні з чим не сплутати..

Я так заплуталася..Навіть не знаю у що вірити..Як розбиратися з усім цим..Просто морально виснажена, хочеться забути про весь сьогоднішній жах.Він перекреслив усе хороше що між нами було..

І я теж хороша..Я просто зла на себе через свою слабкість.У той момент коли цей чоловік почав відкрито чіплятися до мене, моє тіло неначе паралізувало, всі рухи були сковані..Я досі не можу протистояти цьому страху, і з цим потрібно щось робити.Я починаю задумуватися над допомогою психологів.

Моє тіло тремтіло від холоду,  а я продовжувала катувати його прогулянками на пляжі.Не знаю чому але цей шум і тиша заспокоювали.

Сльози продовжували накопичуватися, але я вперто витирала них не даючи навіть натяку на слабкість.

Ненавиджу бути слабкою, але зараз просто необхідно виплакатися.Знаю що після цього неодмінно стане лекше..

Десь у кармані почувся звук телефону, який я в черговий раз скинула..Я знаю хто це телефоє, нічого нового я там не почую.А слухати його виправдання не маю ніякого бажання.Допоки сама не розберуся у своїх думках.

У моїй уяві знову вимальовується образ розлюченого Андрія, що просто накидується на цього виродка.Саме завдяки ньому я змогла врятуватися і втікти..

Ідея втікти промайнула в моїй голові відразу як тільки я вирвалася від цих лап..

Андрій..Він прийшов мене врятувати?А що якщо він дійсно нічого не знав, що якщо  я помилилася..

Я напевно все віддала аби все так і виявилося..Маленька закохана дівчинка в мені вперто продовжує шукати виправдання тому, кого кохає..

Сльози так і лилися просто градом, емоції накривали з новою силою..Від відчаю я впала на вологий пісок і добряче заридала..

За цим мокрим ділом я навіть не помітила як почало світати..Сама собі усміхнулася побачивши світанок, пам'ятається були плани зустріти його з деким, але не судилося..

Плачетерапія виявилася дієвою, адже проридавши півночі мені таки стало лекше, і я почала тверезо мислити над ситуацією.

Я швидко попрямувала до готелю, щоб хоча б трішки поспати..Ці нерви трішки мене вимотали, і єдине чого я зараз хотіла це лягти на ліжко закутавшись у теплу ковдру і проспати десь до опідня, щоб ніхто мене не чіпав..

Та напевне у долі інші плани і так просто відпустити спати вона мене точно не збиралася.Такі висновки я зробила коли побачила біля своїх дверей Андрія..

Він сидів обпершись об стінку розглядаючи якусь точку на стіні навпроти.Напевне його мало цікавила думка прохожих, а ось моя?

А що думаю я???По- правді кажучи я досі не знаю як мені реагувати на його слова..

Щоб він не сказав, я не готова до цього..

Але напевне поговорити таки доведеться, адже такого Андрія я бачила вперше.

Він виглядав так неначе з нього витягли всю життєву енергію..

Його сумні темно- карі очі фокусувалися на моїй фігурі, пошарпаний і пом'ятий вигляд виказував його стан, я помітила збиті кісточки рук з яких продовжувала ятритися червона кров..Погляд Андрія говорив сам за себе, йому жаль..Він дуже жалкує про те що сталося, чи я просто не так все розумію і він дуже добре грає цю роль..

Ні.Так не можливо зіграти, і якщо це дійсно так то я виділю йому оскара..

-Ти як?- це перше що пролунало з його уст..Але я вирішила проігнорувати це питання, адже досі не усвідомлювала як я..

-Що ти тут робиш?

-Тебе чекаю.

-Навіщо?- запитала вдаючи спокій, хоч насправді все не так..

-Не знаю,- знизив плечима-  просто хотів до тебе, безглуздо щось пояснювати, адже ти навряд чи повіриш..

-А ти спробуй- напевне цими словами я даю шанс, йому і собі..- але давай не тут, ти й так зібрав доволі багато поглядів до своєї персони- без запрошення я зайшла в номер лишивши двері відкритими, чим дала Андрію зелене світло..

Ми зайшли до кімнати і я відразу почала діставати свою аптечку..

-Сідай- кинула на ліжко, а сама ж вмостилася навпроти і взялася обробляти його кисті антисептиком..- боляче?- запитала коли притулила ватний тампончик до рани подмухуючи її.

-Ні- він не зводив з мене погляду і здавався настільки спокійним..- єдине що може принести мені біль, це твої сльози- він акуратно, стер залишки з мого лиця затримавши великий палець біля губ, я закрила очі отримуючи насолоду від його дотиків..- я дурень Мар'янко, вибач мене за цю помилку- раптом притиснувшись чолом до мого промовив хриплим, тихим голосом.

-Ти знав?

-Ні- він закрив очі і похитав головою..

-Тоді чому раптом увірвався до кімнати?

-Чисто випадково я зустрів старого приятеля, і ми розговорилися щодо цього спонсора, я б ніколи собі не пробачив якби він тобі щось зробив..

-Припини..Ти в цьому не винен, ніхто не винен,- я відвела погляд до вікна щоб не показувати своє збентеження..-Андрію, я втомилася, хочу просто поспати..

-Можна лишитися з тобою- він підійшов та легесенько обійняв, а в мене від цього жесту душа навиворіт просто..- давай просто заснемо в обіймах один одного, це те чого нам обом так бракувало весь цей час..

Я відчула тепло по всьому тілу, коли опинилася у його теплих обіймах..Відчула на своїй шиї його теплий і тихий подих..У мені прокинулося прчуття спокою, затишку..Неначе я дуже довго блукала і нарешті опинилася вдома..