Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Дякую, — кивнула я у відповідь і відразу поспішила до кабінету терапевта — часу, який Арк ще міг просидіти вдома з дитиною, залишалося дедалі менше.

В результаті мені повідомили, що нічого страшного, житиму, не заразна, і прописали зміцнююче зілля, яке мало допомогти швидше подолати раптовий літній ларингіт. Одразу ж купивши його в аптеці, я повернулася додому і, відпустивши чоловіка, лягла, користуючись моментом, поки Клавік безтурботно грав у ліжечку з брязкальцем.

Проте дивно. Чиїх це рук справа? Тієї самої панночки, яка, ймовірно, прослизнула в під'їзд, перш ніж охоронці її наздогнали? Або ж…

Подивившись на годинник, я тяжко зітхнула і пішла збирати синочка для прогулянки у слінгу. Сьогодні Діна, разом із чоловіком та Борькою, їхала в гості до свекрухи, що жила в сусідньому містечку, і я вирішила її проводити. Після чого попереду буде кілька днів самотнього смутку, який не буде з ким розбавити за чашкою чаю на кухні.

— Так, смертельні прокляття — це зовсім перебір, — похитала головою подруга, сидячи поруч зі мною в трамваї разом із Борькою в слінгу. Її чоловік, Кирило, облаштувався на сусідньому сидінні з парою валіз, одна з яких була майже повністю відведена під речі синочка.

— Одного не зрозумію. Мадам ця, зважаючи на все, в грошах з дитинства купається, — замислилася я, мимоволі уявивщи цю блондинку в ролі Скруджа Макдака, що плаває у своєму сховищі із золотом. — Невже в неї, раз вона зібралася мучити мене прокльонами, не знайшлося грошей на щось серйозніше за дешеву предметну магію, яку будь-який хоч трохи навчений маг зніме, і яка настільки неефективна, що за неї навіть за статтею не підеш. Максимум, якщо доведуть, що твоїх рук справа — адміністративка за хуліганство.

— Згодна, дивно, — кивнула подруга. — Там у неї, зважаючи на все, тільки одного перстня з величезним рожевим діамантом досить, щоб оплатити послуги підпільного чорного мага високого класу, який не тільки в могилу зведе, а ще й зробить все так, що фіг знайдуть. Відкат, щоправда, від смертельного прокляття, яке спрацювало потрібним чином, так шарахне замовника, що навіть після зведення його до мінімалки не позаздриш. Проте це були б не дитячі ігри, і твій чоловік за хвилину б таке не зняв. Проте тебе закидають саме аматорським дріб’язком.

— Може, вона так намагається мене залякати? — припустила я. — Мовляв, тільки спробуй ще раз на свого чоловіка як на чоловіка подивитись — УБ'ЮНАХРІН! Або ж це відволікаючий маневр.

— Хтозна, — тяжко зітхнула Діна. — Як на мене, вже тільки того, що вона влаштовувала, достатньо, щоб записати її в неосудні психи, в яких замість логіки качечка-піщалка для ванної. У всякому разі, сподіваюся, що до мого повернення вона не зробить нічого серйознішого, і я застану тебе максимум із черговою застудою або удареним мізинчиком.

— Подивимося, — нервово реготнула я. — Звичайно, вчасно ти їдеш... саме фестиваль на честь дня народження кронпринца пропускаєш. Там має бути стільки цікавого у місті…

— Що вдієш, — сумно знизала плечима подруга. — Так сталося, що спадкоємець престолу народився наступного дня після мами Кирила. А коли в тебе гарна свекруха, з якою ти в нормальних стосунках і яка при цьому живе не в сусідній кімнаті, а в сусідньому місті — за це треба бути вдячною найвищим силам та самій свекрусі. І коли тебе звуть на ювілей — пошанувати, приїхавши всією родиною.

— Ось цілком згодна, — кивнула я, пригадавши, що сама особисто батьків Арка навіть не бачила. Оригінальна Маргарита і то зустрічалася з ними один раз, на весіллі. А потім ті поїхали назад у своє графство і в гості не кликали. Коли ж улюблений старший син впав у немилість — вдали, ніби першою дитиною в сім'ї завжди була його молодша сестра, Анна, перед якою жодних дітей у них взагалі не народжувалося, не робилося і в проекті не було. У чому батьки Маргарити успішно взяли з них приклад.

Захопившись роздумами, ми б уже й проїхали потрібну зупинку, якби Кирило вчасно не нагадав нам, куди взагалі їдемо і навіщо. Одразу ж стрепенувшись, ми скочили зі своїх місць і вилетіли з трамвая у бік залізничного вокзалу.

— Удачі тобі там у дорозі, — усміхнулася я, обіймаючи подругу на прощання... що з боку напевно виглядало дуже цікаво з урахуванням того, що обидві ми були в слінгах з дітьми. — І нехай Борька всю дорогу спатиме, щоб вас не зненавидів весь вагон!