Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Твої слова — та богам у вуха! — засміялася Діна, перш ніж сховатися всередині вагона. Після цього минуло лише кілька хвилин, і поїзд рушив. Насамкінець помахавши з перону подрузі, що визирнула з вікна, я проводила паровоза поглядом і вирушила у зворотний шлях, вирішивши піти трохи іншою дорогою — через мальовничий житловий район зі старими будинками та безліччю красивих дерев тут і там.

Вперше відтоді, як ми з Арком переїхали після його великого фіаско, я на кілька днів залишалася без компанії подруги і тільки зараз почала потроху усвідомлювати, як звикла до того, що вона завжди поруч, за сусідніми дверима, а я можу в будь-який момент із нею побалакати. І начебто вона не на вічність поїхала, через кілька днів повернеться… але мені все одно було трохи самотньо. Так, вже зараз, щойно я її проводила!

Смішно. У рідному світі в мене, по суті, і не було таких близьких подруг. На роботі із колегами добре спілкувалася. З сусідами майже не бачилася, але теж майже з усіма була у непоганих стосунках. У шкільні роки трохи дружила з однією однокласницею та ще з однією дівчинкою в художці, а в університеті була вже інша подружка… Але всі вони якось випарувалися після випускних, тільки в соцмережах іноді лайкали одна одну. І ні з ким із них спілкування не було достатньо близьким. А тут за короткий термін прямо зродилися, можна сказати... Тож залишалося лише сподіватися, що дні, на які Діна поїхала до свекрухи, пролетять якнайшвидше.

Задумавшись, я неспішно йшла теплими вуличками, ловлячи приємні промені літнього сонця… Аж раптом різко завмерла і зробила крок назад. Ну, треба ж таке! Вирішила, називається, погуляти саме тією вулицею, де проходили похорони! Труна зі старим вервольфом, оточена невеликим натовпом його рідні та знайомих, стояла біля входу в під'їзд триповерхового житлового будинку. Коли навколо нього, читаючи молитви, ходило двоє жерців у бордових балахонах зі скромними дерев'яними кулонами у вигляді священної троянди.

…І в той момент, коли Клавік, чхнувши, щось мило пробелькотів, моя дупа чітко й не двозначно почула недобре. Як виявилося – не дарма!

— Йокелемене… — приречено пропищала я, спостерігаючи за тим, як покійник, розплющивши очі, що яскраво горіли зеленим, почав неквапливо вилазити з труни! Супроводжувалися його дії численними охами, ахами, вересками і непритомністю близьких, які зібралися проводити дідка в останній шлях. У той час як жерці, матюкаючись так, як навряд чи їм заповідали боги, покидали палички пахощів і з разючою швидкістю зникли в невідомому напрямку.

Я ж дуже вчасно збагнула, що свіжостворений зомбі дивиться прямо на некроманта, що підняв його. Тому не зволікаючи, вчинила трошки підло, але цілком розсудливо: притримуючи синочка, що бовтався в слінгу, щодуху помчала кудись подалі, поки ні до кого тут не дійшло, що це ми взагалі у всьому винні!

На щастя, на найближчій зупинці трамвай саме під'їхав до нашої зупинки. І вже з його віконця я, нервово смикаючим оком, спостерігала за загоном варти, який без особливого ентузіазму ловив зомбі, який вийшов з-за рогу, аби потім передати його дільничному некроманту.

Клавік тим часом, захоплено дивлячись на всі боки, активно белькотів, розповідаючи мамі про те, як йому подобається ця прогулянка і скільки він від неї отримує вражень.

На щастя я, вже трохи навчена досвідом життя з немовлям-некромантом, взяла собі за правило носити із собою пачечку швидкодіючого заспокійливого. Тому, вмостившись на сидіння, одразу ж закинулася парочкою маленьких помаранчевих таблеток.

На жаль, поки ці таблетки залишалися єдиним, що мені було доступно, тому що Арк досі нічого не придумав для того, щоб обмежити Клавіка в його талантах, при цьому не зіпсувавши дитині дар. І природно, після такої захоплюючої пригоди я ще раз дам чоловікові копняка, нагадавши про цю важливу справу… тільки навряд чи це прискорить процес.

Повернувшись додому, я знову пошкодувала про від'їзд Діни, з якою можна було б побалакати про те, що сталося на кухні за чашкою чаю. На щастя, хоч синочок, надихавшись вдосталь свіжим повітрям і отримавши масу вражень, заснув після годування. Поклавши його в ліжечко, я спокійно приготувала вечерю... коли двері раптово відчинилися і увійшов Арк.

— А ти сьогодні рано, — здивувалася я, жестом даючи зрозуміти, щоб говорив тихіше, бо дитина спить.