Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Матаяс уже підвівся і порався коло їхньої зброї. Ніна потягнулася, позіхнула, ще трохи вигнула спину дугою, насолоджуючись тим, як його погляд увіп’явся в її тіло, перш ніж винувато відскочити назад до гвинтівки, що її фієрданець заряджав. Приємно. Часом вона мало не кидалася на нього. Якщо Матаяс не скористався пропозицією, вона могла, дідько його хапай, запевнити, що він про це пошкодував.

Інші вже попрокидалися й теж тинялися гробницею, усі, крім Джаспера, який досі безтурботно давав хропака, висунувши тонку шию з-під ковдри. Інеж заварювала чай. Каз сидів за столом і обмінювався з Віланом нотатками, передаючи їх туди-сюди, а Кувей спостерігав за ними, подекуди даючи поради. Ніна дозволила своєму погляду вивчити два шуанські обличчя, що були поруч. Віланові манери й постава украй відрізнялися, але коли хлопчики не рухалися, їх майже неможливо було розрізнити. «Я це зробила», — подумала Ніна. Вона пригадала, як хиталися в невеличкій каюті корабельні ліхтарі, руді Віланові кучері, що зникали під пучками її пальців, щоб змінитися копицею густого чорного волосся, його великі сині очі, налякані, але вперто хоробрі, перетворювалися на золоті та змінювали форму. Це здавалося магією, справжньою магією, наче в тих історіях, які, намагаючись приспати, розповідали вчителі в Маленькому Палаці. І все це належало їй.

Інеж прийшла й сіла біля неї з двома горнятками гарячого чаю в руках.

— Як ти почуваєшся сьогодні вранці? — поцікавилася вона. — Їсти можеш?

— Не думаю. — Ніна змусила себе сьорбнути чай і додала: — Дякую за те, що ти вчинила минулої ночі. Що підставила плече.

— Я вчинила правильно. Не хочу більше бачити, як хтось потрапляє в рабство.

— Хай навіть так.

— Залюбки, Ніно Зенік. Можеш віддячити мені звичним способом.

— Вафлі?

— Якомога більше.

— Вони тобі потрібні. Ван Ек тебе не годував, еге ж?

— Я була не надто привітною, проте він намагався деякий час.

— А потім?

— А потім він вирішив катувати мене.

Ніна стисла кулаки.

— Я розвішу його нутрощі, як святкові гірлянди.

Інеж розреготалася й поклала голову Ніні на плече.

— Я ціную твою думку. Справді. Але цей борг мушу сплатити сама. — Вона помовчала. — Найгіршим був страх. Після Льодового Двору я майже повірила, що вища за страх.

Ніна поклала підборіддя на шовковисте волосся Інеж.

— Зоя часто казала, що страх — це фенікс. Ти можеш тисячу разів дивитися, як він палає, а він усе одно повертатиметься. — Жага парем здавалася такою ж.

Перед ними з’явився Матаяс.

— Скоро нам слід іти. До світанку залишилося трохи понад годину.

— У що це ти вбраний? — запитала Ніна, втупившись поглядом у шапку з помпоном і плетену червону камізельку, яку Матаяс натягнув на свій одяг.

— Каз забезпечив документами на випадок, якщо нас зупинять у равканському кварталі. Ми Свен і Катрін Альфссон. Фієрданські дезертири, що шукають притулку в Равканському посольстві.

Це мало сенс. Якщо їх зупинять, Матаясові жодним чином не вдасться видати себе за равканця, а ось Ніна легко могла впоратися з роллю фієрданки.

— А ми одружені, Матаясе? — поцікавилася вона, кліпаючи віями.

Він звірився з документами й насупився.

— Гадаю, ми брат і сестра.

Неквапливою ходою наблизився Джаспер, тручи заспані очі.

— Це взагалі не гидко.

Ніна люто зиркнула.

— Чому ти зробив нас братом і сестрою, Бреккере?

Каз не підвів очей від документа, що вивчав.

— Тому що Шпехтові було легше підробити папери таким чином. Однакові імена батьків і місце народження, і він постарався якнайшвидше задовольнити ваші благородні пориви.

— Ми взагалі не схожі.

— Ви обидва високі, — підказала Інеж.

— І жоден із нас не має зябер, — додала Ніна. — Це ще не означає, що ми скидаємося на родичів.

— Тоді перекрої його, — холодно озвався Каз.

Виклик у його очах був очевидним. Отже, він знав, що вона зіткнулася з труднощами. Звичайно, знав. Нечисторукий ніколи не проґавлював хитрощів.

— Не хочу, щоб мене кроїли, — втрутився Матаяс. Ніна не сумнівалася, що так і було, проте підозрювала, що він заразом намагався полестити її самолюбству.

— З вами все буде гаразд, — запевнив Джаспер, послаблюючи напругу. — Просто зведіть до мінімуму кількість млосних поглядів і намагайтеся не мацати одне одного на людях. — Якби ж їй так пощастило!

— Ось, — сказав Матаяс, простягаючи їй біляву перуку, яку Ніна надягала для роботи зі Смеетом, і стіс одягу.

— Краще, щоб він виявився мого розміру, — похмуро попередила Ніна. Їй захотілося роздягнутися просто посеред гробниці, але дівчина подумала, що Матаяс може впасти від такої цілковитої недоречності. Вона схопила ліхтар і промаршувала до однієї з бічних катакомб, щоб перевдягнутися. Дзеркала Ніна не мала, але відчувала, що сукня була кричущим несмаком, а для невеличкої плетеної камізельки їй забракло слів. Коли вона вийшла з проходу, Джаспер склався навпіл від реготу, Казові брови злетіли вгору, і навіть в Інеж вигнулися губи.

— Святі, — розчаровано озвалася Ніна. — Наскільки все погано?

Інеж відкашлялася.

— Ти здаєшся трохи...

— Чарівною, — втрутився Матаяс.

Ніна вже готова була огризнутися, що не надто цінує його сарказм, аж раптом помітила Матаясів вираз обличчя. Він мав такий вигляд, наче хтось щойно дав йому тубу, повну цуциків.

— Ти могла би бути дівою першого дня Роеннінґзджела.

— Що таке Роеннінґзджел? — запитав Кувей.

— Якийсь фестиваль, — відповіла Ніна. — Точно не пригадую. Але я впевнена, що в програмі там поїдання якомога більшої кількості оленини. Ходімо, ти, великий незграбо... І я ж наче твоя сестра, припини на мене так дивитися.

— Як так?

— Наче я зроблена з морозива.

— Не люблю морозиво.

— Матаясе, — промовила Ніна, — я не певна, що ми можемо і далі проводити час разом. — Проте вона не змогла приховати задоволення в голосі. Вочевидь, Ніна збиралася запастися плетеними речами.

Щойно забравшись із Чорного Серпанку, вони попливли каналами на північний захід, ковзаючи водами в човнах, що прямували на ранкові базари неподалік від Ратуші. Равканське посольство, запхане до широкого вигину каналу, розташовувалося на