Читати книгу - "Салимове Лігво"

Уперше відтоді, як вони знову спустились донизу, Метт виявив ознаки збудження.

— Бене, я ж вам казав, що він мені розповідав! Я бачив ті рубці в нього на шиї! І я чув, як він когось запрошував до мого будинку! Тоді я почув… Боже, я почув той сміх!

Його очі знову набрали того химерного, спантеличеного вигляду.

— Гаразд, — сказав Бен.

Він підвівся і пішов до вікна, намагаючись упорядкувати власні думки. Піддавалися вони цьому важкувато. Як він уже був казав Сюзен, схоже, що все почало виходити з-під контролю.

Він дивився в бік Марстенового Дому.

— Метте, ви розумієте, що почнеться, якщо ви бодай шепнете комусь про те, що розповіли мені?

Метт не відповів.

— Коли ви йтимете вулицею, люди у вас за спиною крутитимуть собі пальцем біля скроні. Уздрівши вас, малі діти діставатимуть свої воскові гелловінські ікла й вискакуватимуть з криком «Ууу!», коли ви минатимете їхні живоплоти. Хтось вигадає лічилку на кшталт: «Раз, і два, і три, й чотири, крові насмокчусь без міри». Її підхоплять старші школярі, і ви чутимете її, проходячи там коридорами. На вас почнуть дивно поглядати ваші колеги. Можливі анонімні телефонні дзвінки від людей, які називатимуть себе Денні Ґліком або Майком Раєрсоном. Вони перетворять ваше життя на кошмар. За шість місяців вони витрутять вас із міста.

— Такого не буде. Вони мене знають.

Бен відвернувся від вікна:

— Кого вони знають? Кумедного старого качура, який живе сам-один на дорозі Теґґартів Ручай. Лише той факт, що ви неодружений, здатен підштовхнути їх до думки, що у вас клепки не на місці. А яку підтримку можу надати вам я? Я бачив труп, але нічого іншого. Та навіть якби бачив, вони скажуть, що я чужак. Вони навіть дійдуть до того, що почнуть розповідати одне одному, що ми пара педиків, і від цього в нас отакі-от заскоки.

Метт дивився на нього зі спроквола розквітаючим жахом.

— Одне слово, Метте. Цього вже буде достатньо, щоб докінчити вас у Салимовому Лігві.

— Отже, нічого з цим не вдієш.

— Вдієш. Ви маєте певну теорію щодо когось — чи чогось — що вбило Майка Раєрсона. Гадаю, ця теорія доволі проста, щоб її довести або заперечити. Я сам очманілий. Я не можу повірити, що ви збожеволіли, але також я не можу повірити, ніби Денні Ґлік постав з мертвих і, перш ніж убити Майка Раєрсона, цілий тиждень смоктав з нього кров. Але я хочу піддати цю ідею перевірці. А ви мусите допомогти.

— Як?

— Подзвоніть вашому лікарю, Коді його звуть? Потім подзвоніть Паркінсу Ґіллеспі. Нехай машинерія робить своє. Розкажете вашу історію так, ніби вночі ви нічого того не чули. Ви зайшли до Делла й сіли до Майка. Він розказав, що від минулої неділі почувається хворим. Ви запросили його до себе додому. О третій тридцять ранку ви зайшли перевірити, як він там, не змогли його розбудити і зателефонували мені.

— Це все?

— Це все. Коли говоритимете з Коді, ні в якому разі не кажіть, що він мертвий.

— Не мертвий…

— Господи Ісусе, звідки нам це про нього знати? — вибухнув Бен. — Ви помацали в нього пульс і не змогли його знайти; я намагався перевірити, чи він дихає, і теж не зміг. Якби я думав, що комусь буде достатньо таких підстав, щоб зарити мене в могилу, я би здурів к бісу. Особливо, якби я виглядав таким живчиком, як він.

— Це вас турбує так само сильно, як мене, хіба не так?

— Так, це мене турбує, — визнав Бен. — Він схожий на якусь кляту воскову фігуру.

— Гаразд, — сказав Метт. — Ви говорите розсудливо… як це робив би будь-хто в подібній ситуації. При тому, що сам я, гадаю, висловлював божевільні речі.

Бен почав було заперечувати, але Метт відмахнувся:

— Але припустімо… просто гіпотетично… що перша моя підозра є правильною? Ви здатні припустити бодай найменшу можливість такого в глибині своєї душі? Можливість того, що Майк може… повернутися?

— Як я казав, цю теорію достатньо легко довести або спростувати. І це не те, що турбує мене у всьому цьому.

— А тоді що?

— Одну хвилинку. Спочатку перше. Доказ або спростування має бути не більше ніж вправою з логіки — відкиданням можливостей. Перша можливість: Майк помер від якоїсь хвороби, якогось вірусу чи ще чогось. Як ви це підтвердите або відкинете?

Метт знизав плечима:

— Розтином тіла, я гадаю.

— Саме так. І цим же методом підтверджується або відкидається зловмисна дія. Якщо його хтось отруїв, або застрелив, або змусив з’їсти іриску з пучком у ній дроту…

— Вбивства й раніше проходили нерозпізнаними.

— Звісно, буває. Але я ставлю на патологоанатома.

— А якщо вердикт патологоанатома буде «з невідомих причин»?

— Тоді, — повагом почав Бен, — ми можемо після похорону відвідувати могилу, дивитися, чи не вилазить він звідти. Якщо вилазить — чого я собі уявити не можу — ми знатимемо. Якщо ні, ми постанемо перед тим, що турбує мене.

— Той факт мого божевілля, — повільно промовив Метт. — Бене, я присягаюся ім’ям моєї матері, що ті рубці були там, що я чув, як відчинилось вікно, що…

— Я вам вірю, — спокійно відповів Бен.

Метт застиг. У нього було обличчя людини, яка була скріпилася перед крахом, а того не сталося.

— Вірите? — невпевнено перепитав він.

— Інакше кажучи, я відмовляюся вірити, що ви божевільний або пережили галюцинацію. Я мав власний досвід, колись… досвід, пов’язаний з тим проклятим домом на пагорбі… який змушує мене надзвичайно співчутливо ставитися до людей, чиї історії в світлі раціонального знання здаються абсолютно навіженими. Я розкажу вам про те, колись.

— Чому не зараз?

— Зараз нема часу. Вам треба зробити ті дзвінки. І я маю ще одне запитання. Ретельно його обдумайте. У вас є якісь вороги?

— Жодного, хто спромігся б на щось подібне.

— Якийсь колишній учень, можливо? Хтось із затаєною образою.

Метт, який точно знав, до якого рівня він впливає на життя своїх учнів, чемно розсміявся.

— Окей, — мовив Бен. — Тут вірю вам на слово.

Він похитав головою:

— Не подобається мені це. Спершу той пес з’являється на цвинтарних воротах. Потім зникає Ралфі Ґлік, помирає його брат, а також Майк Раєрсон. Можливо, щось їх усіх якось пов’язує. Але це… я не можу в таке повірити.

— Краще я зателефоную Коді додому, — сказав Метт, підводячись. — І Паркінс іще буде вдома.

— Зателефонуйте також у школу, скажіть, що захворіли.

— Точно, — невимушено розсміявся Метт. — Це буде в мене перший хворий день за три роки. І причина солідна.

Він пішов до вітальні й почав телефонувати, чекаючи після набору кожного номера, поки дзвінки розбудять сплюхів. Дружина Коді, напевне, порадила йому приймальню Камберлендської лікарні, бо він набирав інший номер, запитав про Коді і після короткого чекання почав викладати свою історію.

Поклавши слухавку, він гукнув у кухню:

— Джиммі буде тут за