Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Покажи, як сильно ти мене ненавидиш… — мучив її губи в спробі вирвати заповітне зізнання.

Адже я й так знав це. Знав, що Злата з невідомої мені причини вирішила стати на бік батька і звинуватити мене в тому, чого я не робив. Але я хотів почути цю фразу особисто від неї. Як хворий мазохіст, я чекав жалючої відповіді, отруйної усмішки, гнівної суперечки... Хотів почути, чому вона зрадила мене. Чому свідчила проти мене. Чому приховувала сина. Чому...

Питань було чимало, але тільки Злата вперто мовчала. Лише неголосно схлипувала, коли я по черзі стискав її акуратні півкулі і багатозначно ковзав долонею по пласкому животі, пробираючись під резинку скінні і торкаючись до гарячої плоті крізь вологе мереживо. Я відпустив її зап'ястя, відчуваючи, як хіть палає в моїх жилах, і мені самому було важко тримати себе в руках. Злата відразу вчепилася у моє волосся, недбало занурюючись в них пальцями, і ще сильніше затремтіла.

— Скажи, — вимогливо наказав, торкаючись чутливого горбика. — Скажи, що ненавидиш!

Злата глухо застогнала. Знесилено відкинула голову назад і до крові подряпала мої плечі. Трохи відсторонилась і знову схопилась за мене мертвою хваткою, ніби боялася впасти. І все ж вперто мовчала.

Не хоче зізнаватися? Ну що ж, часу в нас вдосталь, а я вмію бути терплячим.

Її тіло пульсувало від дикого, тваринного напруження. І несамовите тремтіння від її тіла хвилями відлунювало у мені. Сонячні промені, що проникали у вікно, грали на її волоссі, малювали нехитрі візерунки на оголеній шкірі. Її витончені зап'ястя, тонка талія, окреслена кільцем футболки, стрункі стегна, щиколотки...

О Боже мій! Вона була досконалою, як і три роки тому. Навіть краще. Набагато краще.

Важко зковтнувши, я чисто на інстинктах пальцями повторив на її животі рухи сонячних відблисків. Провів невигадливий малюнок біля пупка, нижче… і ще нижче… Облизуючи сухі губи, я опустив погляд на її пружні груди, що нервово ходили ходором від збитого дихання, і посміхнувся. Задоволено і насмішкувато. Як справжній психопат, що тільки і чекав на подібне. Вона мене хотіла. Відверто хотіла. І цього не приховати.

— Так, Дімо, я тебе ненавиджу! Не-на-вид-жу, — наче отруйна змія, Злата небезпечно спльовувала кожен склад вимовленої фрази. Насолоджувалася ним, смакувала і чекала на мою реакцію. — Ненавиджу! Тільки ти винен. Ти. Ти все зіпсував!

Ох, як в мене засвербіли руки після почутого — так хотілося скрутити їй шию і відправити якомога швидше на зустріч до татка, покінчити з усім цим безглуздим весіллям і назавжди забути про Злату.

Гнів прокотився по моєму тілу і затріскотів кожною клітинкою чогось темного, жахливого в мені. Того, що зародилося в мені у кабінеті слідчого після заяви Злати про зґвалтування. Того, що протягом багатьох років в моїй душі зростало у геометричній прогресії. І продовжувало зростати дотепер.

Зім'явши її волосся в кулак, я потягнув її голову, відкриваючи взір на тонку шию. Злата важко проковтнула. Блакитна жилка під білосніжною шкірою помітно пульсувала, зачаровувала, гіпнотизувала. Ось вона вся така беззахисна, роби з нею що хочеш.

Але я не міг. Не міг. Замість удару я залишив на її шиї кілька поцілунків. Коротких. Обпалюючих. І несильно прикусив ключицю. Злата зробила рвучкий вдих і шумно задихала.

Чорт, відчуття її близькості окропом розливалося по тілі. Пекуче бажання оволодіти нею було настільки сильним, що хотілося вилізти з власної шкіри.

Безумовно відьма. Але я так легко не здамся.

Я напосів поцілунком на її рот. Жадібно. Дико. До болю. І Злата відповідала так само. Несамовито кусала мої губи, впиваючись в шкіру нігтями…

Але я хотів більшого. Хотів більше болю. Більше гніву. Хотів нещадно вдиратися в неї, проклинаючи її ім'я. Очистити себе від ненависті, з якої я складався протягом останніх трьох років. Трьох довгих років, які я намагався принаймні перестати про неї думати. Згадувати її риси обличчя, фігуру, запах... Як божевільний знімати повій-білявок, щоб хоч так замінити ними Злату. Але марно. З кожним разом дірка незадоволення всередині тільки зростала і не жадала сурогатів. Вона хотіла оригіналу.

Зовсім оскаженівши від бажання, я рвучко розвернув Злату і притиснув спиною до грудей. Я відчував, як гулко б'ється її серце, як здіймаються груди від частого дихання, і шаленів від розуміння, що вона так близько. Цілковите бажання, дике, тваринне, пульсувало в крові, шмагало по оголених нервах.

Рвучкими рухами я стягнув зі Злати клапті, що залишилися від її футболки, приспустив скінні, торкнувся пружної дупи і ледь не загарчав від задоволення. Тицьнувся носом в потилицю, насолоджуючись запахом її волосся, і подумки рахував до трьох, щоб хоч трішечки заспокоїтися. Голова взагалі не мислила. Здавалося, вся кров хлинула в пах і залишила мене під опіку стародавньому інстинкту.

Блд, яка ж вона охуєнна!

— Знаєш, — прикусивши мочку її гарненького вушка, я хрипко прошепотів: — Я теж тебе ненавиджу... сильно... Але ще більше хочу.