Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Я лежала в тиші, не в силах поворухнутися. Повільно розплющивши очі, язрозуміла чому. Денис, згорнувшись на простирадлах поруч із мною, поклав на мене руку і ногу, придавивши до ліжка. Не бажаючи розбудити його необережним рухом, я лежала спокійно. Мені подобалося дивитися на його обличчя, на його шкіру, на лінії його оголеного тіла у фосфоресцентному світлі місяця, що заглядав у віконце спальні. Мені просто подобався цей чоловік, який вкрав моє серце. Але мені був потрібен час, щоб обміркувати те, що трапилося. Я не змогла б одразу визначити ті емоції, що розбурхували мене в цей момент. Ден був дивовижним коханцем, ніжним і чуйним, але за всю ніч, що ми займалися коханням, я так і не почула від нього тих найзаповітніших слів, які кожна жінка хоче почути від свого коханого. І мені було незрозуміло, як же бути зараз, після того, що сталося з нашим фіктивним шлюбом. Адже тепер він перестав бути фіктивним. Що буде з нами далі? Питання спливали з глибин моєї свідомості, тривожачи розум, змушуючи замислюватися про те, про що думати зовсім не хотілося. Якщо згадати, то я прийшла в цей будинок, щоб своїми руками створити своє майбутнє, зробити себе незалежною бізнес-леді. Останнє, чого я хотіла, це закохатися, але саме так і сталося...

Два ока кольору темного шоколаду  розплющилися й дивилися на мене з ніжністю, від якої серце зробило якийсь немислимий кульбіт у грудях. Денис підвівся, спершись на подушку і пильно дивлячись на мене. Я не могла відірвати від нього очей. оглядаючи його з ніг до голови, збуджуючись знову. Ден усміхнувся, прекрасно розуміючи мої почуття. Він підвівся і поцілував мене в щоку.

- Добре спала?

Спала? А чи спали ми взагалі?

- Ммм, - вимовила я невизначено, - а ти?

Він розсміявся, пестячи слух.

- Трохи, але я не скаржуся. Як ти почуваєшся, усе добре?

- Більш ніж, не хвилюйся.

- Точно? - запитав він, і на його обличчі промайнула тінь стурбованості.

- Справді, Дене, все гаразд. - Моє тіло в порядку, хотілося додати мені, але я не впевнена, що серце моє коли-небудь заспокоїться. Але, звісно, промовчала.

- Слава Богу, а то я почав турбуватися, що ти втечеш від мене після першої шлюбної ночі.

Я посміхнулася, вдячна йому за підтримку. Мені хотілося лежати в його обіймах так довго, як тільки можливо, але я чула, що Марк у сусідній кімнаті вовтузиться у своєму ліжечку, і мені треба було перевірити малюка.

- Я хотіла перевірити Марка.

Вибравшись з-під простирадла, я, не вмикаючи світла, швидко одягнулася.

- Він не плаче, - сказав Ден, простягнувши до мене руку, - не йди, повернися до мене.

Я завмерла на кілька миттєвостей у нерішучості, але я була впевнена, що чула якийсь шум із дитячої. Я навшпиньки підійшла до дверей, відчинила їх і постояла з хвилину, вслухаючись у тишу, що накрила будинок непроникною ковдрою. Не почувши нічого підозрілого, я повернулася в кімнату.

- Я ж казав, що з хлопцем усе гаразд, що з ним може трапитися, - прошепотів Ден із лінощами в голосі, - якщо хто тут і страждає, так це я. Прийди до мене, жінко, і втіш мене.

- Ну ти й ненаситний.

- Це добре чи погано?

- Зараз дізнаєшся. - я залізла під ковдру і притулилася до чоловіка.

Минуло чимало часу, перш ніж ми знайшли в собі сили відірватися одне від одного, і я пішла провідати Марка.

З посмішкою на обличчі я йшла в кімнату малюка. Минулу ніч і весь цей ранок мені було так добре, як ще не було ніколи в житті. Денис був таким уважним, таким грайливим, таким... велелюбним. Мене оточувала майже видима оку рожева аура щастя.

Що з того, що він танцював з іншою жінкою, адже додому він повернувся зі  мною, і зі мною він провів ніч. Мене, а не ту жінку, він змусив відчути себе на вершині блаженства. Він правий, треба насолоджуватися тими перевагами шлюбу, які нам поки що доступні. Чи варто думати зараз про розлучення, що насувається.

Штовхнувши двері в дитячу, я, занурена у свої думки, увійшла в кімнату. Напевно Марк уже зголоднів. Він лежав на ліжечку, розкинувши в сторони ручки і ніжки. Я нахилилася над ним, любовно поправила чубчик темного волосся. І тільки тут вона помітила, що щось не так. Жах крижаним холодом пронизав її серце. Щічки малюка були червоними, очі сльозилися, дихання було переривчастим, а від усього тіла хлопчика віяло жаром.

- О Боже...

Він ніколи ще не хворів, і мені стало страшно. Я обережно взяла його на руки, і коли Марка знудило, а тіло його пробило дрібне тремтіння, то я ледве не збожеволіла від жаху. Я не знала, що робити.

- Денисе! - закричала я що було сил, трясучись від страху за хлопчика. Руки тремтіли, коли я витирала обличчя Марка і знімала забруднений одяг з його палаючого жаром тільця. - Денисе, швидше!

Паніка павутиною страху стягнула моє тіло. Я не могла змусити себе зібратися, щоб зробити що-небудь. Я притиснула малюка до грудей і почала молитися.

Минула, як їй здалося, вічність, перш ніж Ден, посміхаючись у невіданні, увійшов до кімнати.

- Тільки не кажи, що він почав ходити або... - Голос його обірвався, тільки-но він побачив вираз мого обличчя і хворого Марка в на руках. Підійшовши до нас, Денис доторкнувся до лоба хлопчика і стурбовано подивився на мене.

- Він весь горить, ти виміряла температуру?

Коли я заперечно похитала головою, він кинувся до комода і, висмикнувши верхню шухляду, знайшов там термометр. Коли показання стали зрозумілими, я не змогла стримати стогону.

- О ні!

- Тридцять дев'ять і два. Капець! - Ден жбурнув градусник назад у шухляду і з люттю засунув той на місце. - Одягайтеся, я піджену машину до порога, потрібно відвезти його до лікаря.

Марк тихо захникав, лякаючи дорослих. Обидва почувалися винними. Ми переглянулися і кинулися збиратися.