Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

День 62

Сьогодні настав день, якого дуже не хотіла Аліна. А саме день, коли плем’я Зодчих мало віднести данину Імператорській Школі. З Семеном, ватажком племені Капібарів, та командирами племен було погоджено, що потрібно робити вигляд повної покори. Поки не настав той день, коли Люда має дізнатись про Замок Вітрів. Хоча всі також розуміли, що розвідники Імператорської Школи могли давно все розвідати та докласти.

            Мілана та Аніта зранку щось активно оговорювали. Та коли Семен і Аніта вийшли надвір, щоб разом з дозорними обійти територію, дівчата приєднались до них. Пройшовши перший периметр, діти повернули, Аніта почала розмову:

Ми з Міланою проговорили деякий план, - Аніта подивилась на Семена, потім на Аліну, - Я йду разом з Аліною. Поки ми будемо передавати данину, я спробую пройтись по території Імператорської Школи та вивідаю про провінції. Ви подумайте, жили собі діти та нікого не чіпали. Прийшла велика армія, палками надавали по голові, а потім ще зобов’язали платити данину. Як це було з нами, - Семен та Аліна слухали та не перебивали, - ці провінції нічого самі зробити не можуть. Їх може бути десятеро, та навіть п’ятдесят дітей. Проти такої армії не підеш війною. Але, – Аніта зупинилась та підняла палець до гори, - якщо ми всі разом в один день, в один час нападемо на Імператорську Школу – ми зможемо їх перемогти. Нічого собі план, - усміхнувся Семен, - але ми навіть не знаємо де ті провінції та скільки їх взагалі. Це вірно, - продовжила Аніта, явно підготовлена до такого питання, - так от, я буду ходити по Імператорській Школі та з’ясовувати, де ті провінції та скільки їх. Звичайно, я не знаю, як охоче будуть зі мною ділитись інформацією, але тут діло буде за Аліною, вона має тягнути час. Коли ми будемо знати все, зможемо відправити в ці племена наших розвідників та домовитись про напад. А якщо вони не хочуть приймати в цьому участь?, - запитала Аліна, - Ми не зможемо їх змусити. Не зможемо, але я впевнена, що хтось все ж таки погодиться. Кому подобається платити данину? Чи тобі в радість сьогодні самій йти до Люди на поклон, - ватажок племені Зодчих насупилась, звісно їй цього не хотілось. Весь ранок тільки ці думки в голову і лізли.

Ватажки задали ще декілька питань Аніті, та в цілому погодили цей план. Дізнатись, зустрітись, запитати. Нічого поганого від цього не буде. Треба спробувати. От тут Гра явно втратила настрій. А от у Аліни він навпаки з’явився. Тепер це не просто поклон з пакетами з продуктами. Це справжня розвідка та підступний план проти Імператорської Школи.

Я спробую набитись на екскурсію, - додала Аліна, - хай Люда покаже, яка в них велика Школа, скільки в них людей. Я впевнена, нам буде корисно розуміти чисельність їх армії.

Так і погодили. Ватажки продовжили обхід території, а командири племені Зодчих пішли по своїм справам. Також Аліна попросила нагадати Вожатим, що продукти мають бути готовими до обіду. Саме після обіду ватажок разом з Анітою та ще п’ятеро хлопців підуть в сторону школи двісті тридцять п’ять.

 

 Як тільки всі діти пообідали та розійшлись по справам, загін племені Зодчих вирушив в дорогу до Імператорської Школи. Дітей з племені Капібарів не брали, хоча всі були впевнені, що ніхто не запам’ятовував після битви, як виглядали діти. Ризикувати не стали. Аліна йшла з невеликим пакетом з ліхтариками. Біля неї йшла Аніта та несла сумку з одягом. За дівчатами хлопці несли пакети з продуктами та консервацією. Трохи взяли й ковбасних виробів та рибної консерви. Люда має бути задоволена, оскільки Аліна має набитись на екскурсію.

Йшли не довго. Перейшли дорогу біля гаражів, пройшли розбитий асфальт та звернули до озера. От і відкрилась Імператорська Школа в усій її красі. На території школи життя бурлило: кухари палили вогнища та готували їжу, тренування палицями проходило в повну силу, деякі діти просто лежали на ковдрах та засмагали, деякі бігали по справам.

Загін Аліни був зразу помічений дозорними. Один розвернувся та побіг до школи, інші зупинились та почали свердлити поглядами групу дітей, що підійшли до паркану. Аніта помахала їм рукою та запитала де вхід, щоб вони могли пройти. Чи просто кинути пакети тут та йти? Товстун, що був ближче до групи щось пробубнів собі під носа та показав палицею в сторону, напевно там й були ворота. Діти підняли пакети та рушили в ту сторону.

Дійсно, через двісті метрів вони підійшли до входу на територію Імператорської Школи. Воріт не було, напевно, як в усіх школах на Борщагівці. Ніяких загороджень також не було помічено. Просто стояла гурба хлопців та дівчат, з палицями та шпагами. Цікаво, вночі вони також тримають такий натовп? Аліна та її загін підійшли до охорони і опустили пакети на землю. Вперед вийшов той самий кремезний командир, який в минулій битві покалічив Устима.

Плем’я Зодчих, як я бачу, - мовив він, скривившись, наче приповзли якісь раби, - проходьте, не бійтесь.

Аліна з Анітою переглянулись, остання здивовано підняла брови. «Ого, вискочка!» - так і було написано на лобі у дівчини. Група дітей рушила за проводжатим. Дійшли до входу в школу та зупинились. В цей момент відкрились вхідні двері школи та на вулицю вийшла, стрибаючи, Люда. В цей раз вона була вдягнена в яскраве весняне плаття з квіточками, зачіска складалась з двох косичок, на кожній різнокольорові банти. Дівчина зупинилась, гордовито опустила очі на групу дітей племені Зодчих та ляснула у долоні.

Вітаємо вас в Імператорській Школі, - заспівала Люда дзвінким та не зовсім приємним голоском, - ви мали прийти ще вчора, та я вже збиралась сама прийти до Вас з візитом. Тому Вам дуже пощастило, що в мене зараз гарний настрій, то ж показуйте, що принесли. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍