Читати книгу - "Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні"

—  Ти бачив це? Бачив?

— Шукаємо майданчик для посадки, — відповідь на питання була очевидною, оскільки відео транслювалося на двох екранах. — Я візьму плазморіз, щоб розширити вхід у печеру, а ти потурбуйся про воду та медикаменти. Ознак розкладання немає, вони можуть бути ще живі.

— Штуки, які обіймає лілеєць, то не яйця альяса?

— Колір та розмір не сходяться, але можливо. Вони так швидко мутують, що я не встигаю відстежувати. — «Скорпіус» зняв зі спинки крісла жилет із набитими боєприпасами кишенями. — Я готовий до виходу, — він застебнув «блискавку» і перевірив батарею лазерної гвинтівки.

— Мені повідомити нашого пасажира про знахідку?

—  Переб'ється.

—  Він просив.

— Тоді якого біса мене питаєш?!

У навушнику пролунав хмик.

…

— Фу, ну й сморід, — Чеш наморщив чутливий ніс.

— Не квітами пахне, — Єн простяг напарнику завбачливо прихоплений респіратор і спіймав вдячний погляд. — Вони давно під землею, тож не дивно. Круглі твої, гуманоїдів, беру на себе.

— Всередині яєць живі організми без хвостів та шипів, — відрапортував «Ящер», провівши над насінням медичним сканером.

— Пакуй їх по рюкзакам. Мої коматозники виснажені та зневоднені. Виживуть, якщо поквапимось.

— Із цієї що? — Чеш ткнув носком черевика в ящірку, що роздула горловий мішок сидячі на грудях несвідомого блондина.

—  Забираємо. Кинемо — здохне з голоду.

— Єн, дивись, землянин із лілейцем за руки тримаються.

— Ти на що натякаєш? — скипів «Скорпіус».

— На те, що вони знайшли спільну мову.

— Заціпся та бери гербарій. Нести двох мені буде незручно. — Незважаючи на злісне гиркання, чоловік із прихованим смутком роз'єднав переплетені схудлі пальці й закинув на плече свого важчого одноплемінника.

— Так ти з нього останній дух виб'єш, — занепокоївся напарник.

— Сам розберуся, — він поправив тіло, що сповзало й, підійшовши до проробленої в стелі дірки, приєднав до пояса карабін для подальшого підняття на поверхню.

Зітхнувши: «Ти нестерпний», — Чеш акуратно взяв на руки напівмертвого лілейця, посадив на нього зверху рогату ящірку й покинув печеру слідом за товаришем.

* * *

Квіт і Джорі бачили один сон на двох. У досвітніх сутінках вони стояли на відкритій палубі круїзного лайнера під назвою «Audēns». Море було абсолютно спокійним, проте підлога під ногами землянина раптом хитнулася, й він врізався животом у перила — не боляче, але прикро. Теффі посміхнувся та поклав голову хлопцеві на плече.

— Скоро будемо вдома, — обійнів його Джорі.

Обидва дивилися вперед, де із-за обрію визирнуло сонце їх нового дня.

____________________________________________________________________________

Самум [2] —  піщана буря.

Кінець