Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

зустрічаєш на дорозі свого життя людину, яка вертає тобі першу юність, першу любов і ти юнієш. Вона освіжила мене. Вернула мені молодість, бадьорість, і я ожив. Коли я заходжу до її кабінету, то мені здається, що я перегортаю ще одну сторінку якогось французького роману, головними героями якого жінка-доктор і хворий.

Я приходжу до кабінету, сідаю біля столу й мовчу. Дивно, що я не находжу, що казати. Я такий колись веселий, балакучий, моторний сиджу й мовчу. Дивлюсь на брошку з васильками або на стіл і мовчу. Їй треба розповісти про своє здоров’я, чи не пив, чи не тягне пити, як я борюся з собою, чи не спокушав хто, чи думаю я про те, що мені треба змінити своє оточення? Все це мені треба розповісти, а я сиджу й мовчу. Так хочеться мовчати.

– Ляжте.

Я ліг на чорну канапу, вкриту білим простирадлом. Вона встає із-за столу з міцно стуленими губами, тримаючись однією рукою за брошку, дивиться кудись убік і йде до мене. Бере мою руку в свою і трохи думає. Вона дивиться кудись убік і думає. Я дивлюся на профіль її обличчя і з острахом думаю: ось зараз вона повернеться до мене всім своїм лицем, і я не встигну освоїтися з своїм становищем… Мені подобається її майже римський ніс. Вона з профілю велична й дужа. Ось лице повернулось. Чорні глибокі очи. Вона дивиться на мене, її рука поволі піднімається і торкається мого чуба. Я не міг довго дивитися в її очи і заплющив свої.

– Повіки ваші важчають. Згуки, що навколо вас, вас не турбують. Вони пішли від вас далеко, далеко. По всьому вашому тілі проходить приємна втома. Вас охоплює дрімота. Вам приємно тут відпочити, відпочивайте. Засинайте. Спіть. Спіть. Засинайте!..

Мені робиться легко й приємно. Мені хочеться взяти її руку, що тепло лежить на моєму чолі, ніжно любляче пригорнути до своєї щоки, до шиї, але я навіть не смію поворухнутися. Мені стало легко й приємно. Я засинаю.

Я себе яскравіше пізнаю. Я пізнаю де я. Я вулицею Революції йду додому. Я йду додому. І в моїй уяві виразно стоїть постать лікарки. Я люблю її, вірю їй і роблю так, як каже вона.

Вона сказала не пити.

І я не п’ю.

Примітки
1

Гантке – завод фірми Гантке у Дніпропетровську.

(обратно) 2

Фанза – хата.

(обратно) 3

Ходя – господар.

(обратно) 4

Дзян-дзюн – щось як губернатор.

(обратно) 5

Наргіле – чубук од кальяна.

(обратно) 6

Кана – піл, довга, широка лава.

(обратно) 7

Хунхуз – розбишака.

(обратно) 8

Персонажі роману «По вогонь» Ж. Роні.

(обратно) 9

Строк – комора.

(обратно) 10

Ґаблі – вила з трьома гостряками.

(обратно) 11

Москалики – так у Європі називали тарганів.

(обратно) 12

Михайло Туган-Барановський (21.11.1902—5.10.1986) – син відомого ученого-економіста і члена Центральної Ради, з 1919-го до 1925-го жив на еміграції, з 1926-го – у Харкові, з 1930-го – у Москві. Писав українські вірші («Нова Генерація»). Був учасником війни, з 1950-го і до смерті жив у Волгограді, де видав кілька романів.

(обратно)