Читати книгу - "Опера, Морок Елл"

Через годину над столицею планети Ла кружляли рятувальні та військові платформи армії галактичної ради. Те що відбулося на планеті класифікували як окупацію і путч.

Миротворці рятували Тірту, надавали допомогу пораненим. Корінні жителі були шоковані, не розуміли причини такої жорстокості.

Лафі відловлювали військові галактичної армії. Тих хто чинив опір - вбивали. Лафі пояснювали що тірту самі заслужили на покарання, були зарозумілі, краще жили, відсторонені й зневажали переселенців. Чому несподівано відчули ненависть до сусідів, не розуміли, бо також перестали розуміти таку жорстокість.

Місто було надто велике, і кількість жертв на момент прибуття галактичної армії вражала навіть бувалих армійців.

Тай давав накази через браслет зв’язку. Зараз він був цивільним його слухали але до роботи не допускали. Та у нього була своя родинна місія.

Він йшов підземними коридором створеним магією. Усе навколо здавалося таким крихким, як часто буває із об’єктами створеними магами.

Дістався гігантської підземної зали. Перше що побачив - сяючі магічні символи на стінах: захист, перехід, нове народження, сила, впокорення.

Надписи писав Слен Ронок, хоча від Слена там небагато залишилося. Мав зараз зріст понад п’ять метрів, чорний і синій колір гнилі, й тхнуло від нього гнилим м’ясом. Все тіло переливалося темними кольорами наче він перетравлював якусь їжу. Тай би не здивувався б. По тілу перекочувалися очі, людські та позбавлені життя.

Тай побачив Алі. Вона була прив’язана до кам’яного стовпа. Як тоді під час зловіщого ритуалу, жерці лафі прив’язали Кікі, бо хотіли нагодувати свого монстра. Алі підвела голову, вона помітила Тая, та знову знепритомніла.

Щупальце монстра обхопило шию Алі. Усі моторошні очі з гнилісної туші дивилися на Тая. Голос що складався з десятків голосів прогундосив:

- Якби ти пішов відразу зі мною, з нею б такого не сталося.

Навколо Тая й під ногами й над головою світилися магічні символи які огортали й намагалися позбавити магічної сили.

- Ти вкрав мою наречену ще вночі. - відповів ла Грандж, - Брехня це твоя зброя. Що ти хочеш?

- Життя за життя, - булькотів монстр, - твоє життя за її. Я знаю що ти таке, мені потрібне твоє тіло.

- Ти покинеш цю планету, й знайдеш іншу наповнену життям, яку знову спустошиш, як це зробив із Фунге? – запитав Тай. Він намагався бути спокійним. Запалив цигарку.

Монстр чихнув, прошипів:

- Згаси ту гидоту. – щупальце стисло шию Алі, - Знищувати світи моя привілея.

- І як ти думаєш отримати мою, найміцнішу форму? – запитав Тай й вичавив із себе безтурботну посмішку. Хоча ноги хололи від страху за кохану.

- Ти трансформуєшся на дракона і впустиш мене, - відповіла купа плоті.

- Отже ти можеш скористатися моїм тілом тільки за згодою? Як монстр підпростору. Слен сам пустив тебе?

- Я не хочу з тобою розмовляти, наймерзенніше із космічних створінь. – монстр ледь не душив непритомну Алі, - Слен хотів помсти, я йому допоміг. Він допоміг мені. Всі відповіді. Я не знав що так буде. Він вб’є її.

Останні фрази Тай ледь розчув, тихий задушений голос Слена. Поспішив продовжити перемовини:

- Я ж не кажу що я не дозволю тобі. Я ще нічого не відповів. Припини вбивати Алі.

- Чому такому як ти дано те, що не дісталося мені. – Стогнало те щось моторошно жахливе велетенське аморфне, - Я століттями шукав безсмертя, а тобі воно просто подаровано, щоб що? Щоб ти тут на сцені грався у актора? Вдавав людину? Я знайшов старий манускрипт про істот із підпростору, які можуть жити безкінечно. Так ми можемо жити безкінечно, ми могутні, люди слухаються нас, - шепотіли темні плями на гнилісному тілі.

- Дай вгадаю, ти якимось чином залетів у підпростір і впустив у своє тіло тих істот, привіз їх у світ, молодець. Креативно, - не втримався від сарказму Тай.

- Я отримав могутність, не тобі мене судити наймерзенніший із істот

- Добре, добре, не нервуй, я зараз зміню форму. Але тут для мене замало місця, певне доведеться вийти нагору.

- Я здаюся таким дурним? – розсердився монстр. – Я шукаю безсмертя а не смерть.

- Ти вибрав не того дракона. Й вогню ти не любиш. Час, саме час…

Тай змінив форму, частково звір, частково дракон, бо для повноцінної форми дракона місця у печері таки не вистачало. Й плюнув у мага-монстра плазмою, відриваючи щупальце, яке досі стискало шию Алі.

За спиною страшної підпросторової істоти утворились хвилі у повітрі, засвітилися, розрослися й утворився отвір у просторі до темного застиглого світу без світла і часу, до підпростору.

Тай тримав перед собою напівлапи напівруки, керуючи порталом. Створив силове поле й штовхнув божевільного мага туди, де той почав свій безсмертний шлях. Другою лапою потягнув на себе блискучу зірочку, те що залишилося від Слена.

Зірочка тремтіла і блимала на долоні дракона. Він дмухнув на неї, вона засвітилася яскравіше і вільно, й наче розчинилася у повітрі.

Тай повернув собі людську форму, кинувся до Алі. Побачив перелякані очі Налі й здивовані очі нареченої.