Читати книгу - "Діти з Долини Райдуг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З повагою,
Фейт Мередіт»
Розділ 26
Панна Корнелія змінює думку
— Знаєте, Сьюзен, по смерті я вертатимуся на землю щоразу, коли в цім саду квітнутимуть нарциси, — захоплено мовила Енн. — Приходитиму сюди невидима. Якщо хтось навідає сад у цю мить — я, певно, завітаю сюди такого вечора, як сьогодні, але, можливо, то буде ясно-рожевий весняний світанок — він побачить лише, як жваво кивають голівками нарциси, неначе їх шарпнув раптовий вітер… але насправді то буду я.
— Я впевнена, пані Блайт, дорогенька, що по смерті ви не будете думати про такі минущі земні речі як нарциси, — відказала Сьюзен. — І я не вірю в привидів, байдуже, видимі вони чи ні.
— О, ні, Сьюзен, я не буду привидом! Це так жахливо звучить. Я буду лише собою. Літатиму тут у сутінках — вранішніх чи вечірніх, — оглядатиму любі серцю місця. Пам’ятаєте, Сьюзен, як я побивалася за нашим маленьким Домом Мрії? Певна була, що ніколи не полюблю Інглсайду — але полюбила. Я люблю тут кожен камінчик, кожну стеблинку, кожен клаптик землі.
— Мені й самій тут подобається, — притакнула Сьюзен, що померла б, якби мусила покинути свій дім, — не годиться нам, пані Блайт, дорогенька, прив’язуватися до земного. Часом стаються пожежі та землетруси. Мусимо завжди бути готовими до всього. Онде три дні тому згорів будинок Тома Мак-Алістера з того боку затоки. Хоча, подейкують, він сам підпалив його, щоби дістати страховку. Хтозна, може, воно й так, а може, і ні. Та я негайно порадила панові лікарю прочистити наші комини. Береженого Бог береже. Онде пані Еліот у воротях, з таким обличчям, наче її кликали й вона не змогла не прийти.
— Енн, рибонько, ви бачили сьогоднішню газету?
Голос панни Корнелії тремтів — від хвилювання й від поспіху, з яким вона, засапана, квапливо мчала всю дорогу із крамниці.
Енн схилилася над клумбою з нарцисами, щоб приховати усмішку. Того дня вони з Гілбертом щиро й безтурботно посміялися з першої шпальти газети, та вона знала, що мила панна Корнелія сприйме це як достеменну трагедію, і намагалася не скривдити її почуттів жодним проявом легковажності.
— Хіба не жахіття? Що нам робити? — розпачливо голосила панна Корнелія. Вона присягалася більше не перейматися витівками юних Мередітів, проте все ж незмінно хвилювалася.
Енн повела її на терасу, де Сьюзен в’язала, а Ширлі й Рілла обабіч неї водили пальцями по сторінках у читанках. Сьюзен узялася вже за другу пару панчіх для Фейт. Добра служниця не ятрила собі серця незгодами людства, а просто робила для нього все, що могла, звіривши решту Вищим Силам.
— Корнелія Еліот упевнена, буцім родилася правити світом, — заявила вона якось у розмові з Енн, — ото чимсь повсякчас і картається. Я не маю такого на думці, тож і живу собі спокійно. Хоч іноді мені здається, що все у світі можна влаштувати краще, ніж тепер. Але не нам, жалюгідним хробакам, плекати такі думки. Вони ні до чого не призводять, лиш породжують тривогу в серці.
— Не знаю, що нам робити… тепер, — мовила Енн, посуваючи панні Корнелії крісло з м’якими подушками. — Та як це пан Вікерс дозволив надрукувати таке? Він мав би пильніше ставитися до власних обов’язків.
— Енн, рибонько, він же поїхав — на тиждень до Нью-Брансвіка. А заступає його Джо Вікерс, той молодий пройдисвіт. Пан Вікерс нізащо не надрукував би цього, хоч і методист, а Джо подумав, що то буде некепський жарт. Я й собі так гадаю, що тепер нічого вже не вдієш, лишається тільки чекати, доки вщухнуть плітки. Та коли я зустріну Джо Вікерса — ох, йому й виговорю, повірте мені! Я просила Маршала негайно припинити передплату на газету, та він лише засміявся й сказав, що в нинішнім номері вперше за рік прочитав бодай щось цікаве. Маршал нічого не сприймає серйозно — хіба не типовий чоловік? Івен Бойд, на щастя, такий самісінький. Уважає це добрим жартом. Як він реготав — а теж методист! А щодо пані Берр із Верхнього Глена… вона, мабуть, розлютиться й уся її сім’я покине церкву. Та це невелика втрата, як не глянь. Методисти радо приймуть їх до своїх лав.
— Катюзі по заслузі, — буркнула Сьюзен, яка віддавна ворогувала з пані Берр і рада була натрапити на дошкульну згадку про неї в листі Фейт. — Методистського пастора вона вже не обкрутить, віддаючи йому кепську вовну замість пожертви на платню.
— Найгірше те, що немає ніяких надій на покращення, — скрушно втяла панна Корнелія. — Доки пан Мередіт ходив у гості до Розмарі Вест, я сподівалася, що в пасторськім домі з’явиться справжня господиня. Але він чомусь більше до них не заходить. Певне, вона відмовила йому через дітей… принаймні так усі думають.
— Я не вірю, що він просив її руки, — мовила Сьюзен, котра не могла втямити, як то будь-яка
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти з Долини Райдуг», після закриття браузера.