Читати книгу - "Кінець зміни"

Дівчинка всміхається:

— У нас у школі містер Мортон каже, що буває лише одне дурне питання…

— …і це те, яке ви не поставили, звичайно! Я і сам завжди це так відчував, то ось воно. У школі вашій про це всі знають, так? Про безкоштовні консолі, рибок з номерами і призи?

— І не лише в нашій, в усіх інших також. Твіттер, Фейсбук, Пінтрест, Yik Yak… воно все так працює.

— І той, хто був на концерті й може це довести, має право отримати такий?

— Угу.

— А що Бетсі ДеВітт? Вона теж отримала «заппіт»?

Діна насуплює брови:

— Ні, і дивно це навіть, бо в неї є фотографії з того вечора і вона надіслала одну на сайт. Але вона не так швидко це зробила, як я, вона все постійно робить в останній момент, то вони там, мабуть, уже скінчилися. Так усе можна проспати.

Ходжес знову дякує Скоттам за приділений йому час, бажає Діні успіху на сцені і виходить до своєї машини. Коли сідає за кермо, усередині так зимно, що видно пару з рота. Знову вилазить біль: потужно пульсує чотири рази. Ходжес перечікує напад зі стиснутими зубами, тепер уже переконуючи себе, що гостріший біль — це від нервів, адже він тепер знає, що з ним не гаразд, але переконати себе до кінця не дуже вдається. Два дні раптово здаються шалено довгим чеканням лікування, але він чекатиме. Мусить чекати, бо йому сяйнув жахливий здогад. Піт Гантлі в це не повірить, а Іззі Джейнз узагалі подумає, що його на «швидкій» треба везти до найближчої божевільні. Ходжес і сам не до кінця вірить у це, але всі деталі складаються докупи, і, хоча картина виглядає дико, в ній є певна огидна логіка.

Він заводить «пріус» і розвертає його в бік дому: звідти він зателефонує Холлі й запитає, чи «Sunrise Solutions» коли-небудь спонсорували турне «Довколишніх». Потім подивиться телевізор. А коли вже не зможе вдавати цікавість до того, що там показують, ляже в ліжко й без сну чекатиме ранку.

Тільки от його дуже цікавить зелений «заппіт».

Аж так цікавить, що він просто не може дочекатися. На півдорозі між Оллґуд-плейс і Гарпер-роуд він під’їжджає до довгої будівлі з крамничками, паркується навпроти хімчистки, зачиненої на ніч, і вмикає пристрій. Той яскраво спалахує білим, потім з’являється червона літера Z, стає дедалі більшою, наближається, доки скісна її частина червонить увесь екран. За мить пристрій знову спалахує білим і з’являється повідомлення: «ЛАСКАВО ПРОСИМО У СВІТ ZAPPIT! МИ ЛЮБИМО ІГРИ! ДЛЯ ПОЧАТКУ НАТИСНІТЬ БУДЬ-ЯКУ КЛАВІШУ АБО ПРОВЕДІТЬ ПАЛЬЦЕМ ПО ЕКРАНУ!»

Ходжес проводить по екрану пальцем, і акуратними рядами з’являються іконки ігор. Деякі є версіями тих, у які свого часу гралася в торговельних центрах його Еллі, коли була маленька: «Космічні загарбники», «Ослячий конг», «Пакмен» із отією жовтою пикою, яка крапки їсть. Були тут і різноманітні пасьянси, на які підсіла Дженіс Еллертон, і багато всякої іншої всячини, про яку Ходжес навіть не чув.

Знову проводить пальцем — і ось вона, між «Зачарованою вежею» і «Тижнем мод Барбі»: «Риболовля»! Він глибоко вдихає і викликає гру.

«УЯВІТЬ СЕБЕ НА РИБОЛОВЛІ», — радить пристрій з екрана. Кружальце посередині крутиться секунд із десять (здається, ніби довше), після чого з’являється демо-екран. Рибки плавають туди й сюди, петляють, пролітають по діагоналі. З їхніх ротів і від рухливих хвостів здіймаються бульбашки. Вода вгорі зеленкувата, а нижче стає синішою. Грає якась мелодійка, яку Ходжес не впізнає. Він дивиться й чекає на які-небудь відчуття, найімовірніше, сонливість.

Рибки червоні, зелені, блакитні, золоті, жовті. З ідеї, напевне, це тропічні рибки, але не такі гіперреальні, яких Ходжес бачив у рекламах «Xbox» і «PlayStation» по телевізору. Ці рибки загалом мультяшні, і то доволі примітивні. Не дивно, що «Zappit» прогорів, думає він, але так, дійсно, щось є трохи гіпнотичне в русі рибок: як вони плавають — то по одній, то парами, а інколи навіть веселковою зграйкою в півдюжини.

І — ось джекпот! — пливе рожева. Він пробує торкнутися її пальцем, але вона занадто швидка, і він промахується. Ходжес шепоче під ніс:

Блін!

Якусь мить він дивиться в темне вікно зачиненої хімчистки, бо справді відчув деяку сонливість. Злегка плескає себе вільною рукою спочатку по лівій щоці, потім по правій і знову дивиться на гру. Рибок стало ще більше, і вони вигадливо рухаються в різні боки.

Ось знову пливе рожева, і цього разу йому вдається її зловити до того, як вона мала зникнути за лівою межею екрана. Вона моргає (немов каже: гаразд, Білле, отепер ти мене зловив), але жодної цифри не з’являється. Він чекає, придивляється і, коли з’являється нова рожева рибка, ловить її знову. Знову цифри немає, тільки рожевий спалах, не схожий ні на що з реального світу.

Тепер мелодія здається гучнішою, а водночас повільнішою. Ходжес думає: таки справді, воно якось на мене діє. Не сильно і, може, суто випадково, але так, є таке діло.

Він натискає кнопку, щоб вимкнути пристрій. На екрані з’являється напис: «ДЯКУЄМО ЗА ГРУ! ДО ЗУСТРІЧІ», і він гасне. Ходжес дивиться на годинник на панелі приладів і з подивом бачить, що просидів над «заппітом» понад десять хвилин. А відчувались вони як дві-три. Ну п’ять максимум. Діна не казала про втрату відчуття часу за «Риболовлею», але ж він її й не питав, еге ж? З іншого боку, він допіру з’їв два доволі потужні знеболювальні, і це теж могло свою роль відіграти в тому, що сталося. Якщо взагалі щось сталося, ось у чому річ.

А цифр таки немає.

Рожеві рибки — це тільки рожеві рибки.

Ходжес засовує «заппіт» у кишеню, до телефона, і їде додому.

3

Фредді Лінклаттер — колишня колега Брейді з комп’ютерного ремонту, до того часу, як світ довідався, що Хартсфілд є монстром, — сидить за столом на кухні і крутить пальцем сріблясту фляжку, чекаючи на появу чоловіка з модною валізкою.

Доктор Z — так він себе називає, але Фредді не одуриш. Вона знає, яке ім’я стоїть за ініціалами на валізі: Фелікс Бабіно, голова неврологічного відділення в лікарні імені Кайнера.

Чи знає він те, що знає вона? Вона гадає, що знає, і йому байдуже. Але це все дивно. Дуже. Йому за шістдесят, справжня золота осінь життя, а нагадує він їй когось значно молодшого. Того, хто, фактично, є найславетнішим (тільки з лихою славою) пацієнтом цього ж таки доктора Бабіно.

Фляжка обертається, обертається.