BooksUkraine.com » Сучасна проза » Побачити Алькор 📚 - Українською

Читати книгу - "Побачити Алькор"

156
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Побачити Алькор" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 69
Перейти на сторінку:
На перший погляд, дівчина виглядала одного віку з юною вдовою. Але, підійшовши ближче, Пітер зрозумів, що брюнетка років на п'ять старша за Поліну. Золотисте волосся Агамової вигідно відтіняло засмагу на обличчі, точену лінію підборіддя та ювенільну свіжість чуттєвих губ колишньої фотомоделі. Навпаки, зачіска воронячого кольору підкреслювала стомлену матову блідість шкіри її супутниці. Дві дівчини доповнювали одна одну, як ніч доповнює день. Поліна у цій парі була «днем». Яскравим, сонячним, безтурботним. Менш за все вона була схожа на невтішну вдову, яка щойно втратила чоловіка. Але на комірі комбінезона Пітер побачив вузьку стрічку з чорного крепу.

— Які ви всі загадкові! — розсміялася спадкоємиця агамовських мільйонів, коли вільні муляри увійшли до альтанки. — А ви справді мормони?

— Масони, — виправила її супутниця. Її настрій, здавалось, контрастував з Поліниним так само, як і зовнішність.

— Максим, — відрекомендувався Великий Майстер. Пітер і Командор у свою чергу назвали себе.

— Поліна, — білявка простягнула обвішану перснями руку для цілунків і потискань. — А це, — вона посміхнулась у бік брюнетки, — моя подруга Олеся. Вона в мене радниця. Про масонів усі книжки прочитала.

— Начитана, значить, дівчина. — Командор стримано вклонився в бік Олесі. — А яка красуня!

— Вам чорненькі подобаються? — спалахнули величезні зелені очі Агамової. — Так це ж дуже доречно! Олеся страшенно западає на солідних чоловіків. Маєте шанс.

— Жодного шансу, — просичала радниця.

— Лесю!

— Вибачте, Поліно Юріївно.

— Ви, я так розумію, хотіли з нами поспілкуватись? — повернув до головного русла Великий Майстер.

— Так, Максе, є одна тема. — Поліна відкинула золотисте пасмо, яке впало їй на око і згрупувала м'язи рухливого обличчя в сумну гримасу. — Мій чоловік… Мій покійний чоловік Володимир, так би мовити, зачепив вашу організацію… Я б хотіла, щоб усі ці конфлікти залишились у минулому. Я приїхала з миром.

— Але, чарівні леді, давайте-но перед розмовою приділимо трошки уваги безпеці, — Костиганов дістав з кишені сканер і наблизився до жінок. — Я лише перевірю наявність «жучків».

— Нам вас теж треба перевірити? — поцікавилась Олеся.

— Якщо вважаєте за потрібне, — чемно посміхнувся чорнявці Пітер. — Лише нагадаю, що не ми ваші, а ви наші гості. І, до речі, накажіть вашим людям від'їхати метрів на тридцять.

— Ви вважаєте, що з тридцяти метрів нас буде неможливо прослухати? — Олеся підвелася, підставляючи сканерові розвинуті груди.

— Я увімкнув «глушилку».

— Та ж ви просто агент нуль-нуль-сім! — гламурна посмішка осяяла обличчя Поліни, коли сканер наблизився до її тіла. — А ця штука, — вона показала очима на сканер, — не радіоактивна?

— Ні, — заспокоїв білявку Великий Майстер, — цей пристрій зовсім нешкідливий. А машинки ви все ж таки відженіть до лісу. Не ображайтесь.

Тонкі, як нитки, брови Агамової граційно ворухнулися на знак згоди. Вона дістала тоненький золотий телефон і промурчала в нього наказ охоронцям. Джипи від'їхали.

— «Жучків» немає, — доповів Костиганов, ховаючи сканер. — От тепер ми можемо спокійно розмовляти.

— Я приїхала з миром, — повторила Поліна.

— Люди вашого чоловіка вчинили жорстокі вбивства, — нагадав Пітер.

— А ваші люди наїхали на бізнес Поліни Юріївни в Австрії, — відбила претензію Олеся. — Ми там за одну добу втратили двісті тисяч євро. Й це не рахуючи здешевлення акцій і втрачених на стадії підготовки угод.

— Ми співчуваємо, — сказав Великий Майстер. — Але це не до нас питання.

— Не до нас, — погодився Командор, який відверто роздивлявся розкішні форми Поліни.

— Я би хотіла це все залишити в минулому, — наголосила нова повелителька імперії Агамова. — Щоби ніхто нікому не виставляв ніяких пред'яв. Роз'їхались і забули.

— А ви, Поліно Юріївно, вільні приймати такі рішення? — знову втрутився Костиганов.

— Чи вільна я приймати рішення? — не зрозуміла запитання білявка (або зробила вигляд, що не зрозуміла). — Ви маєте на увазі підтвердження заповіту? Там усе законно. Я головна спадкоємиця Володимира й опікунша його сина. Право підпису в мене. Рішення у всіх справах тепер приймаю я.

— І на містичному рівні теж? — не вгавав Пітер. Ці глянцеві створіння його нервували: «Брешуть, чортові маріонетки, їхній хазяїн хоче виграти час для контрнаступу».

— Що це значить? — звернулася Поліна до своєї гламурної радниці.

— Я теж не розумію, — та примружила очі і спитала в Пітера: — Навіщо, як-вас-там-не-пам'ятаю, ви задаєте оці ваші гнилі запитання? Кажіть прямо: ми будемо домовлятись чи ви бажаєте продовжити воювати з нами?

— Ні-ні, війни ми не хочемо, — випередив Костиганова Великий Майстер. — Це не відповідає нашим фундаментальним принципам. Ми готові закрити цей конфлікт, якщо ви віддасте правоохоронцям кілершу, яка вбила сім'ю Вороненків, і компенсуєте моральні та матеріальні збитки всім потерпілим. У першу чергу, родинам Корецьких і Скоченків…

— …А ваші партнери, Максе, завтра відкличуть позови до наших закордонних фірм, — закінчила за нього Олеся.

— Нехай буде так, — після хвилинного мовчання погодився Великий Майстер. — Наші юристи зв'яжуться з вашим юридичним управлінням завтра після обіду.

Командор кивнув на знак підтримки цього рішення. Пітер промовчав. Він уже майже почав насолоджуватись тими хвилями ненависті, які линули від Олесі.

— Тоді мир? — заклична посмішка Поліни була такою досконалою, що могла звабити населення цілого чоловічого монастиря.

— Мир, — майже одночасно видихнули Командор і Великий Майстер.

Нічні сузір'я вже мерехтіли над призмою обсерваторії, коли Дашковський по стільниковому повідомив Лавра, що система «Периметр» встановлена й успішно пройшла попередні випробування.

— Директор в курсі? — поцікавився Лавр.

— Авжеж. Це він наказав подзвонити вам.

— Напевне, він також розпорядився щодо ваших подальших дій.

— Він сказав, що у тому випадку, якщо моя присутність у Храмі ще потрібна вам, Лавре Станіславовичу, я маю тут залишитись. Я вам потрібний?

— Ні, дякую, В'ячеславе Мироновичу, залишатись не треба. Ви можете їхати відпочивати.

— А ви?

— Я ще маю тут одну справу.

— А як у вас із транспортом?

— Мене обіцяли підкинути до міста.

— Тоді до побачення.

— І вам усього доброго. — Лавр подивився у сутінки за скляними стінами. На в'їздній брамі вже запалили прожектори. Костиганов затримувався, а він навіть не знав, де тут вмикач, як запалюється освітлення. Грінченко вже вирішив залишити темну піраміду і пройтись коридорами Храму, коли почув кроки. Хтось піднімався сходами.

Розділ 41

— Мусульмани люблять такі головоломки, — оцінив прощальний вірш Агамова добродій, якого звали Руслан. Він приїхав на прохання шефа і тепер зайняв одне з крісел директорського кабінету. Олегу Марковичу він здався непереконливим. Одноліток шефа, він виглядав років на десять старшим, мав одутле обличчя людини, яка зловживає алкоголем.

«Може, він і знав колись Коран напам'ять, але що він тепер знає, одному Аллаху відомо», — вирішив старший технік.

— А ви, кажуть, прийняли іслам? — поцікавився в новоприбулого Олег Маркович.

— Колись прийняв, еге ж. — Руслан повідомив про це так,

1 ... 53 54 55 ... 69
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Побачити Алькор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Побачити Алькор"