Читати книгу - "Беру свої слова назад"

У червні 1941 року в районі Бреста знаходилася та сама радянська 4-я армія, яка у вересні 1939 року штурмувала Брестську фортецю, а потім переможним маршем пройшла по вулицях Бреста разом з дивізіями Ґудеріана.

У червні 1941 року по той бік кордону виявився все той же Ґудеріан. У момент початку війни у складі 4-ї армії, якою командував генерал-майор А.А. Коробков, було два корпуси (28-й стрілецький та 14-й механізований), дві окремі стрілецькі й одна авіаційна дивізії, 62-й укріплений район, Кобринський бригадний район ППО, 120-й гаубичний артилерійський полк РГК.

Загалом у складі 4-ї армії було вісім дивізій: чотири стрілецькі (6, 42, 49, 75-а), дві танкові (22-а, 30-а), одна моторизована (205-а), одна авіаційна (10-а). Брестський укріплений район за своєю потужністю і значенням теж прирівнювався до дивізії, комендант укріпрайону - генерал-майор. Крім того, в Бресті перебували 33-й інженерний полк окружного підпорядкування, окружний військовий госпіталь, численні тилові частини і склади, а також частини НКВС.

Оперативна побудова 4-ї армії - у два ешелони. У першому - одна танкова і чотири стрілецькі дивізії, у другому - танкова і моторизована дивізії. Аеродроми 10-ї змішаної авіаційної дивізії були винесені майже до самого кордону. Деякі перебували за вісім кілометрів від прикордонних стовпів.

Але комуністичні історики не вгамовуються. Вони стверджують, що Брестську фортецю довелося ганебно покинути тому, що нікому було її захищати. Ось зразок їх творчості: «Важке становище склалося на лівому крилі Західного фронту. На чотири стрілецькі дивізії 4-ї армії, призначені для оборони кордону в районі Бреста, навалилося десять дивізій правого крила групи армій "Центр", у тому числі чотири танкові» (Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. М., 1961. Т. 2 . С. 18).

Здавалося б, ворог сильніший: десять ворожих дивізій, у тому числі чотири танкові, проти чотирьох радянських стрілецьких дивізій. Однак лукаві історики, розповідаючи про абсолютну перевагу німецьких військ, у даному випадку «забули» про радянську 22-у танкову дивізію, яка перебувала в Бресті, про 62-й укріплений район і про саму Брестську фортецю. І позаду «чотирьох радянських стрілецьких дивізій» не порожнеча. Позаду - 30-а танкова і 205-а моторизована дивізії 14-го мехкорпусу, важкий гаубичний артилерійський полк РГК і бригадний район ППО з 85-мм зенітними гарматами, які пробивали німецькі танки того часу наскрізь із будь-якої відстані.

Разом:

десять дивізій, у тому числі чотири танкові і одна кавалерійська, - на німецькому боці;

укріплений район, фортеця і сім дивізій, в тому числі дві танкові і одна моторизована (з танками), - на радянському боці.

Генерал-полковник Л.М. Сандалов, який у 1941 році був полковником, начальником штабу 4-ї армії, визнає: «З наведених даних видно, що армія мала у своєму розпорядженні великі сили. Якщо врахувати, що смуга прикриття державного кордону армії не перевищувала 150 кілометрів, з яких близько 60 км були майже не придатні для дій військ, то армія могла створити оборону з великою щільністю військ і техніки на 1 км фронту» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. М., 1989. С. 55).

Коли нам розповідають про десять німецьких дивізій, які діяли проти радянської 4-ї армії в районі Бреста, то забувають уточнити, що німецькі танкові дивізії не могли форсувати Західний Буг у першому ешелоні. У німецькій армії взагалі не було плаваючих танків. А танків, які могли форсувати водні перешкоди по дну, на всю німецьку армію було 168. Після виходу на берег танк слід було розгерметизувати. На це йшло 30 хвилин. У ці хвилини танки були зовсім беззахисні. В основному це були Pz-III F. Озброєння - 37-мм гармата. А «найзастаріліший» радянський танк Т-26 мав 45-мм гармату. Їх танки беззахисні на нашому березі, а нашим танкам під воду лізти не треба - заряджай і бий!

Форсування водної перешкоди, тим більше судноплавної річки, завжди ставить наступальну сторону у крайнє невигідне становище. А стороні оборони це дає додаткові й досить суттєві переваги.

Німецькі танкові дивізії, як, втім, і піхотні, мали величезні та дуже перевантажені тили. За кожною колоною танків рухались набагато довші колони вантажних автомашин дуже низької прохідності. І якщо деякі танки і могли переправитися через річки по дну, то більшості танків, всім автомашинам та гужовим возам були потрібні мости.

Через Західний Буг у смузі 4-й армії були два залізничних (Брест і Сім’ятичі) і чотири автомобільних мости (Дорогичин, Кодень, Домачево, Влодава). «Ці мости перебували під охороною 89-го (Брестського) прикордонного загону, який ... ніяких завдань з підготовки цих мостів до руйнування не отримав. В результаті в перший же день війни всі переправи і мости противник захопив у справному стані» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. С. 47).

Навіть якщо вважати, що на Брестському напрямку у німецької сторони була деяка перевага сил, то потрібно пам'ятати: без мостів цю перевагу було неможливо реалізувати. Переправа однієї тільки німецької піхоти без танків, артилерії, штабів, тилових підрозділів та іншого під вогнем Брестської фортеці, укріпленого району, чотирьох стрілецьких і однієї танкової дивізій означала б катастрофу для німецьких військ. Чесна людина має шукати причину розгрому радянських військ в районі Бреста не в тому, що німецька сторона мала чисельну перевагу, а в тому, що Червона Армія не підірвала мости через Західний Буг.

22 червня 1941 року о 4 годині 10 хвилин почався обстріл Бреста та Брестської фортеці. В артилерійській підготовці брала участь артилерія німецької 45-ї піхотної дивізії та 12-го армійського корпусу. Крім того, вогонь по фортеці вели дев'ять легких і три важкі батареї, батарея великої потужності і три дивізіони мортир. (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. Мінськ, 2002. С. 227). Сили, треба визнати, величезні, проте і радянським військам у Бресті було чим відмахнутися.

У Бресті знаходився штаб 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії. У складі корпусу - дві стрілецькі дивізії (6-а і 42-а), два корпусні артилерійські полки