Читати книгу - "Чтиво"

спадщини, в пошуках магічного коренеплоду, який зміг би вилікувати його хворого батька, царя. Шедевр мандрівного барда Зтанізлаба з Тзажксту нагадував Пфефферкорнові «Одіссею», поєднану з «Королем Ліром», «Гамлетом», «Едіпом» та розбавлену тундрою і козами. Перші два томи Гурвіца були присвячені обговоренню історії та символізму, і цієї інформації мало вистачити для розуміння сучасної ситуації, оскільки злабійський конфлікт узяв початок з кривавої ворожнечі з приводу того, де знайшов свій вічний спокій головний герой. Східна Злабія стверджувала, що князь Василь похований на сході. Західні злабійці були переконані, що його поховали на заході. Закінчення поема не мала, тож лишалося мало надії вирішити цю суперечку. Кожна сторона влаштовувала власний парад у день, який уважався річницею смерті князя. Часто над бульваром Г’єзнуій лунали постріли і пролітали коктейлі Молотова. І це за мирних часів. У найгірші миті брат ішов на брата, коза на козу. Якщо вірити Гурвіцу, за всі ці роки загинуло сто двадцять одна тисяча людей,— неймовірна цифра, якщо врахувати, скільки всього населення в цих країнах.

Він поглянув на годинник. Минуло п’ятнадцять хвилин, а вентилятор йому так і не принесли. Він знову зателефонував адміністратору. Той вибачився і сказав, що скоро вже принесуть. Пфефферкорн повісив трубку, знову взяв поему і відкрив на першій-ліпшій сторінці. Він захоплювався і жалів людей, таких відданих своїй культурній спадщині, що вони були готові чотири сторіччя різати одне одного через якесь вигадане місце поховання. В Америці такого не могло статися, бо американцям бракує зацікавленості власною історією. Все американське підприємництво базується на відкиданні баласту минулого заради чогось великого у майбутньому. Цікаво, чи з цього вийде роман? Брязкання стихло, портрет Жулька покосився. Пфефферкорн не став його поправляти. Майже одинадцята, час для першої зустрічі. Він вимкнув телевізор, одягся і поквапився вниз.

Глава шістдесят дев’ята

к частину прикриття Пфефферкорна організували зустрічі з урядовцями, що зацікавили б його, коли б він дійсно бажав експортувати добриво. Пфефферкорн стояв серед інших прохачів у вестибюлі з ліпниною і чекав, доки його викличе кремезна жінка, що більше годилася б для охорони входу в печеру. Однорукий слов’янин у шинелі з неприємним запахом, що аж бряжчала від військових прикрас, насвистував і посміхався в стелю. Мати з відсутнім поглядом не звертала уваги на хникання своєї сповитої дитини, за що парочка бабусь, які перебирали чотки, скоса на неї поглядали. Цікаво, яке відношення ці люди мали до другого помічника заступника другого міністра, що відповідав за відходи тваринного походження? Відповідь Пфефферкорн отримав, коли з’явилася жінка-троль і поманила його пальцем, а він махнув солдату: тільки після вас. Слов’янин посміхнувся, свиснув, але і з місця не зрушив. Та й ніхто інший не ворухнувся, тож Пфефферкорн зрозумів, що викликають саме його. Решта увійшли всередину, просто щоб перечекати спеку.

— Товаришу! — другий помічник заступника другого міністра, що відповідав за відходи тваринного походження, привітав його поцілунком, від якого на вусах Пфефферкорна лишилися вологі сліди.— Сідайте, будь ласка, сідайте! Передаю вам щирі побажання процвітання і партнерства між нашими двома націями. Так, сідайте, будь ласка! Ні, я наполягаю: я постою. Я і так довго сидів, еге ж? Це не дуже добре для сідниць. Що? Так, так. Будь ласка! За ваше здоров’я. «Трійничка», га? Ми кажемо: першу пляшку за хворих, другу пляшку за здорових, наступну пляшку за померлих, а четверту пляшку знову за живих. Га? Га? Ха! За ваше здоров’я. Мені дуже приємно отримати заяву на експорт відходів. За ваше здоров’я. На жаль, мушу повідомити, що ця заява неповна. Так, десять тисяч вибачень... За ваше здоров’я. Відсутня оплата за заяву, відсутня документація про цілі заяви, нотаріально завірена заява про те, що ви не укладатимете згоди з іншими сторонами, і багато чого іншого. Процес потрібно ініціювати згори. Будь ласка, не засмучуйтесь. За ваше здоров’я. Що? Ні. Прискорити неможливо, неможливо. Що? Ні. Неможливо. Що? Я пораджуся. Неможливо.— Він поклав хабаря до кишені.— За ваше здоров’я!

Пфефферкорн, п’яно похитуючись, вийшов на палюче сонце і вступив у переговори зі смердючими вулицями, повними собак, котів, курей, кіз, дітей, заводських робітників, селян, кишенькових злодіїв, солдатів і сільських жінок на допотопних велосипедах. Різноманітність облич видавала сторіччя завоювань, підкорень, шлюбів з людьми інших національностей. Очі у них були вузькими чи круглими, крижано-блакитними чи каламутними. Відтінок кольору обличчя коливався в діапазоні від насиченого коричневого до золотисто-бежевого. Фігури були грубо вирізаними, кістки — тонкими і ховалися під купою плоті чи під туго натягнутою, немов барабан, шкірою. Стільки облич, і всі вони були схожі лише через напружений вираз недовіри і покори. Стільки облич, а того, що він шукав, немає.

«Карлотто,— подумав він, я приїхав по тебе».

За квартал він натрапив на юрбу, що зібралася подивитись, як трійко чоловіків без піджаків лагодила зламаного воза, але скоро всі розійшлися, розчаровані, що домкрат витримав і нікого не розчавило до смерті. Він повернув на незамощену алею, що виходила на широкий, щоправда, весь у ямах, бульвар, прикрашений плакатами, які вихваляли чесноти фізичної праці. Хатинки з очеретяними дахами, сараями для кіз і пониклими городами межувала з бетонними монстрами радянської епохи. «МІНІСТЕРСТВО ФАКТІВ»,— прочитав Пфефферкорн. «МІНІСТЕРСТВО МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ», «МІНІСТЕРСТВО ВЗУТТЯ», «МІНІСТЕРСТВО ДОВГОЛАНЦЮГОВИХ СПОЛУЧЕНЬ ВУГЛЕЦЮ». Визначити пріоритети держави дуже легко. «МІНІСТЕРСТВО БЕЗПЕКИ» було блискучим та імпозантним, як і «МІНІСТЕРСТВО ПОЕЗІЇ». До вестибюлю «МІНІСТЕРСТВА КОРЕНЕПЛОДІВ» уліз би фонтан п’ятнадцять футів заввишки. На потрісканому фасаді «МІНІСТЕРСТВА ТРАНСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ» висів плакат із портретом загиблого Жулька і слоганом: «Справа революції живе!»

Хоча, коли він вийшов після своєї наступної зустрічі з помічником радника діючого голови відділу стандартів Міністерства летючих мінеральних колоїдів, день уже повернув на вечір, сонце іще трималося високо в небі, і спека дратувала так само, як і вранці. Пфефферкорн сів на бордюр і опустив голову між колінами. У порівнянні з розпиванням «трійнички» віч-на-віч із помічником радника діючого голови відділу