Читати книгу - "Чтиво"

стандартів Міністерства летючих мінеральних колоїдів частування в кабінеті другого помічника заступника другого міністра, що відповідав за відходи тваринного походження, було дитячою забавкою. Пфефферкорн навіть і гадки не мав, як тепер знайти дорогу до готелю. Вирішив поспати на узбіччі. Температура мало чим відрізнялася від температури в його номері. Тож яка різниця? Він згорнувся калачиком. За мить його вже піднімали на ноги двійко солдат і вимагали показати документи. Він витяг перепустку туриста. Вони наказали йому йти до «Метрополю», і коли він пішов не в той бік, підхопили під руки і потягли в потрібному напрямку. Хитаючись, він пройшов через вестибюль, змусив розступитися купку старих дідуганів і мало не впав на стойку адміністратора, штовхнувши її так, що загойдався портрет Жулька на стіні.

Адміністратор поправив портрет.

— Сподіваюсь, месьє чудово провів день.

— Для мене є повідомлення? — запитав Пфефферкорн.

— Ні, вибачте,— адміністратор сховав гроші в рукав, передав Пфефферкорну ключ від номера і жестом запросив до їдальні.— Будь ласка, месьє, пригощайтесь. Вечеря на вас чекає. Шведський стіл.

Китайський бізнесмен монополізував самовар. Пфефферкорнові не терпілося закинути щось у неспокійний шлунок, тож він переглянув, що пропонують, і зупинився на пирогах з коренеплодами і козячим сиром, який нарізала на невеличкі кубики сувора жінка в гумових рукавичках. Більше одного шматочка вона давати відмовилася. Він поліз за грошима.

— Е, друже, ні, ні.

Говорив огрядний чоловік у брудній спортивній куртці. В одній руці він тримав щербату тарілку з пирогом, на якому танув шматочок жовтуватого сиру. Під іншою рукою був затиснутий портфель. Він посміхнувся, утворивши три нових підборіддя.

— Дозвольте мені,— і він швидко заговорив до сирної дами злабійською.

Пфефферкорн розібрав слова «працьовитий», «щедрий» і «честь». Схоже, сирну даму це роздратувало. Але все одно вона схопила тарілку Пфефферкорна і додала другий кубик сиру, ще й так тицьнула йому цю тарілку, немов віддавала шматок себе.

— Ви маєте знати,— сказав чоловік, супроводжуючи Пфефферкорна до столика в кутку.— Товариш Єлена, можливо, одна з найвідповідальніших жінок у Західній Злабії. Вона дотримується найсуворіших принципів. Подвійна порція — це для неї немов наруга над святинею.

— Як вам удалося її переконати? — запитав Пфефферкорн.

Чоловік гмикнув.

— По-перше, сказав їй, що не годиться працювати без усмішки. Тоді нагадав, що туристи мають отримувати дві порції на день, і, оскільки за сніданком вас не було, ви можете отримати свої дві порції зараз. Після цього я навів приклад, як наші милосердні партійні лідери без наказів годували голодних. І нарешті, я сказав, що віддам вам свою порцію, аби ви відчули тепло західнозлабійської гостинності.— Чоловік посміхнувся. Він поклав портфель на стіл, відкрив його і витяг дві склянки, протер їх полою куртки. Відкрив фляжку і налив: — За ваше здоров’я.

Глава сімдесята

ого звали Фйотор, і якби справи з сирною дамою та вільного володіння мовою не вистачило, щоб зрозуміти, що він шановний член партії, на це точно вказав би мобільний телефон. Він дзвонив упродовж усієї їхньої розмови, яка тривала, доки ресторан не зачинився. Пфефферкорн намагався зупинитися, але Фйотор діставав з портфеля фляжку за фляжкою.

— За ваше здоров’я! Скажіть-но мені, друже, чи подобається вам ваш номер? «Метрополь» — це найкраще із того, що може запропонувати наша скромна нація. Може, він і не зовсім відповідає американським стандартам, але, сподіваюсь, досить комфортний.

— Я не американець,— сказав Пфефферкорн.

— Ой, прошу мене вибачити. Як скажете. Вибачте.— Фйотор відповів на дзвінок, швидко закінчив розмову і завершив виклик.— Перепрошую. За ваше здоров’я!

— Ви знаєте, що мене не було за сніданком,— сказав Пфефферкорн.— Звідки?

Фйотор посміхнувся.

— Моя справа — знати такі речі. До того ж, я тут був, а вас не було. Елементарна логіка, еге ж?

— А чим саме ви займаєтесь? — поцікавився Пфефферкорн.

— Краще запитайте, чим я не займаюся.

— Гаразд, чи є щось, чим ви не займаєтесь?

— Немає! — Від реготу Фйотора задзеленчало столове срібло.— За ваше здоров’я! Це «трійничка» найвищої якості. Будьте обережними, друже. Багато людей виготовляють цей напій у себе вдома, і він дуже схожий на білизну. Мій дядько дуже полюбляє цю справу. Більшість його сусідів сліпі. За ваше здоров’я! Перепрошую.

Поки Фйотор відповідав на дзвінок, Пфефферкорн доїв пиріг. На смак він був огидний, але алкоголь усмоктував, а це було край потрібно, щоб знову опанувати свої думки. Така людина, як Фйотор, міг мати сотню різних мотивів. Може, витягував хабар. Міг бути звичайнісіньким партійцем. Чи членом таємної поліції. Міг просто виявитися балакучим хлопцем, хоча, на думку Пфефферкорна, це було дуже сумнівно. Найбільший інтерес представляла можливість, що саме Фйотор і був тим чоловіком, на якого Пфефферкорн чекав. Якщо так, вони обидва мають ступати легенько. За законом членство в «Двадцять шостому травні» було нелегальним, і для них обмін був таким же небезпечним, як і для нього. Якщо