Читати книгу - "Про славних жінок"

тільки ніч зійшла на подорожуючих, змовники подали знак, і важка свинцева покрівля корабля провалилася, придушивши Креперія. Але погода була спокійною, і тому мореплавці самі намагалися перевернути корабель. Ацеронію затовкли палицями і веслами, коли та почала кликати на допомогу, Агриппіну поранили в плече й скинули в море. Але прибережні жителі врятували Неронову матір і відвезли до її власного помешкання, що на Лукринському озері.

Агриппіна одразу ж послала вільновідпущеника Агеріна до Нерона сповістити про свій щасливий порятунок. Імператор же, звинувативши його у спробі замаху, наказав затримати і тут же послав Аніцета, тетрарха Геркулія і морського центуріона Обарія, щоб вони врешті покінчили з матір’ю. Коли Аніцет оточив будинок, втекла остання служниця, що залишилася, і виконавці схопили Агриппіну. Першим ударив Геркулій палицею по голові, а коли жінка побачила, що центуріон добуває меча, щоб її вбити, відкривши свій живіт, сказала, щоб простромив лоно.

Так і вбили Агриппіну. Спаливши тіло тієї ж ночі, нашвидкуруч влаштували похорон і закопали абияк. Згодом друзі влаштували їй пристойне поховання на Мізенському шляху поблизу вілли Юлія Цезаря.

Дехто говорить, що Нерон оглядав тіло вбитої, критикував одні частини тіла, а інші вихваляв, аж після того її поховали.

93. Епіхарида, вільновідпущениця

Вважають, що Епіхарида радше була іноземного, аніж римського походження. Вона не те що не вирізнялася ніяким славним походженням, а навіть навпаки, була вільновідпущеницею, народженою від батька-вільновідпущеника. А що ще ганебніше, вона не мала найменшого смаку до високих мистецтв; однак наприкінці життя розкрила величність свого духу та мужність характеру.

В часи імператора Нерона в самому Римі, та й в цілій Італії, неймовірно зросли зневажливість і розпусність. Дійшло до того, що багато громадян і сенаторів під проводом Луція Пізона змовилися проти правителя.[185] Змовники намагалися скласти план дій упродовж багатьох нарад, і якимось чином сталося так, що Епіхарида, про яку ми щойно говорили, довідалася імена всіх учасників змови.

Вважаючи, що справа не посувається зовсім, втомившись очікувати і розчарувавшись, Епіхарида подалася в Кампанію. Долею випадку потрапивши в Путеоли, щоб не гаяти часу намарне, зустрілася з Волузієм Прокулом, хіліархом,[186] префектом римського флоту, одним з убивць Агриппіни: вона вважала, що змова стане набагато реальнішою, якщо він долучиться до її учасників. Епіхарида почала з довгого перелічування Неронових злих вчинків, паскудств, непристойних звичок, нахабності; а відтак продовжила невдячністю імператора щодо самого Волузія, адже за такий вагомий вчинок, тобто за вбивство Агриппіни, чим той так прислужився, не отримав жодної подяки від імператора; і врешті розкрила йому план замаху, з усіх сил намагаючись зробити його союзником змовників.

Однак результат був далеко не такий, якого сподівалася Епіхарида. Волузій намірився своєю службою здобути милість правителя ще й цього разу. Тож як тільки йому дозволили зустрітися з імператором, виклав йому все, що довідався від Епіхариди. Але Волузій не отримав того, чого хотів: адже, оскільки він ще вагався, розважлива жінка не повідомила йому жодного імені учасників змови. Епіхариду схопили, але вона не відповіла на жодне питання допитувачів.

В той час, коли її тримали у в’язниці, змову випадково викрили через необачність самих змовників. Тоді жінку вдруге вивели на допит, сподіваючись, що вона не буде такою терплячою, як чоловіки, і вдасться легше витягнути з неї, що потрібно. Після довгих катувань тюремники додали ще більше, впевнені, що жінка не витримає; але тверде серце не видало жодної таємниці. Тоді її залишили ще на один день. Епіхарида, вже не тримаючись на ногах, боялася, що за третім разом уже може не встояти. Тоді, стягнувши пута з грудей, перекинула їх через бильце стільця, на якому її несли, таким чином зробивши петлю. Простромивши в неї голову, налягла всією вагою свого тіла і спричинила собі самовільну смерть, аби не завдати шкоди змовникам. Своїм вчинком жінка спростувала давнє прислів’я, що жінки замовчують лише те, чого не знають! Так вона залишила Нерона тремтіти з пустими руками.

Хоча така справа видається неймовірною для жінки, все ж вона видаватиметься ще видатнішою, якщо зважити на непослідовність видатних людей, причетних до змови. Адже змову викрили з вини когось іншого, не Епіхариди; і серед молодиків не знайшлося жодного настільки мужнього, аби піти на тортури за спільну справу, за яку терпіла муки ця жінка. Вони відмовлялися навіть слухати, коли їм перелічували тортури, одразу розповівши допитувачеві все, що знали про змову. Ніхто з них не пощадив ані себе, ані свого друга, а ця жінка, натомість, пощадила всіх, окрім самої себе.

Видається, що природа, вкладаючи розуми в тіла смертних, часом помиляється, коли в жіночі груди вливає той дух, який намірялася дати чоловікові. Але сам Бог є подателем таких речей, і тому не годиться припускати, що він може помилятися. Тому треба вірити, що всі ми отримуємо досконалі душі, але чи зберігаємо їх, це вже наша справа.

Тому вважаю, що чоловіки мали б почервоніти, коли їх перемагає не розпусниця, а жінка, що загартувала себе для перенесення найбільших страждань. Якщо ми є сильнішою статтю, то чому не подобає нам бути сильнішими духом? Якщо ж ні, то ми також розніжуємося і по праву, як і змовники, видаємося відступниками від своїх звичаїв.

94. Помпея Павлина, дружина Сенеки

Помпея Павлина була славною жінкою, дружиною Луція Аннея Сенеки,[187] Неронового наставника. Не пригадую, щоб я десь читав, чи вона була римського, чи іноземного походження. Зважаючи, однак, на благородство її духу, радо вірю, що вона все-таки була римлянкою, а не іноземкою. Хоча докладно й не знаємо її походження, все ж маємо приклад її вірної любові до свого чоловіка, який засвідчили багато відомих авторів.

Багато хто з видатних людей того часу вірить, що Сенека потрапив у немилість Нерона радше через ненависть самого імператора, аніж із власної провини. Вже немолодого Сенеку, дуже відомого чоловіка, заклеймували темною плямою причетності до змови Пізона – якщо можна справедливо назвати якісь вчинки супроти тирана темними. Завдяки закоренілій чи радше вродженій ненависті до чесноти Неронові відкрився шлях виливати свою жорстокість на Сенеку, що потрапив у тінь підозри. Дехто вважає, що імператор, підбурений Поппеєю і Тигіліною, дійшов до винятково жорстокого рішення: пославши центуріона, Сенеку повідомили, щоб він сам обрав собі шлях на той світ.

Павлина, побачивши, що чоловік готується прийняти смерть, перестала зважати на його втішання,